Court ruling № 44832867, 04.06.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2015 року м. Київ К/800/51509/14

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Олексієнка М.М.,

суддів: Бутенка В.І., Швеця В.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Західенерго») до Державної виконавчої служби України (далі - ДВС) про визнання неправомірною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору за касаційною скаргою представника ДВС на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року представник ПАТ «ДТЕК Західенерго» звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця від 21 березня 2014 року про стягнення виконавчого збору.

Посилався на незаконність оскаржуваної постанови, оскільки підприємство в повному обсязі виконало рішення суду до початку проведення виконавчих дій з його примусового виконання.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця від 21 березня 2014 року про стягнення з боржника виконавчого збору.

У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить рішення апеляційного суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції закону на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи (частина перша статті 46 у редакції Закону України від 18.11.2003 р. N 1255-IV, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23.06.2005 р. N 2716-IV).

Виходячи з положень зазначених норм закону, та правової позиції, висловленої Верховним Судом України у Постанові від 28 січня 2015 року ( Справа №3-217гс14) сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує виконання судового збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на його примусове виконання.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, відповідачем не надано жодного доказу, який би свідчив про вчинення дій, направлених на примусове виконання судового рішення. Згідно матеріалів справи виконавче з виконання наказу господарського суду Львівської області від 22 березня 2010 року № 5/9 відкрито постановою від 22 липня 2010 року з наданням семиденного строку для добровільного виконання судового рішення. Зазначена постанова отримана позивачем 10 серпня 2010 року. 28 вересня 2010 року та 17 червня 2013 року виносилися постанови про зупинення виконавчого провадження, а 21 березня 2014 року після поновлення виконавчого провадження, в той же день винесені постанови закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням боржником в повному обсязі рішення суду та про стягнення виконавчого збору.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку про незаконність оскаржуваної постанови.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України відхилити, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.І. Бутенко

В.В. Швець