№ 44827212, 08.06.2015, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2015 року Справа № 910/27515/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В.,розглянувши матеріали касаційноїскаргиКомунального підприємства "Київський метрополітен" напостанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 у справігосподарського суду міста Києва №910/27515/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп" доКомунального підприємства "Київський метрополітен" простягнення 275 990,38грн. за участі представників сторін:

від позивача - Голубєв О.В., Чорній П.В. - директор,

від відповідача - Костильов В.А.,

У С Т А Н О В И В:

10.06.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп" та комунальним підприємством "Київський метрополітен" укладено договір поставки №06-Ш-13, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця запобіжники ножові за кодом ДК 016-2010 від 01.01.2010 року 27.12.2. "Апаратура електрична для комутації чи захисту електричних кіл, на напругу не більше ніж 1000 В", а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар за цінами, які зазначені у специфікації.

За умовами, визначеними пунктами 4.2, 4.3, 5.1, 6.1.1, 10.1 договору покупець здійснює попередню оплату за договором у розмірі 30% від його суми, остаточний розрахунок за фактично отриманий товар (70% його вартості) здійснюється покупцем протягом 14 банківських днів з моменту отримання товару від постачальника на підставі видаткової накладної, товарно-транспортної накладної та податкової накладної, дотримуючись встановлених згідно з чинним законодавством умов та строків їх отримання, строк поставки товару - 65 днів з моменту отримання постачальником передоплати від покупця, покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013, але в будь-якому разі до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 289 700,00грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №26 від 18.12.2013, та належним чином оформленою довіреністю №112 від 18.12.2013.

Відповідач отримав вказаний товар, але його оплату здійснив частково на суму 27 400,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №27 від 27.01.2014, що обумовило звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу, пені та інфляційних втрат.

27.01.2015 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Плотницька Н.Б.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з комунального підприємства "Київський метрополітен" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп" 182 300,00грн. заборгованості, 28 220,24грн. пені, 37 325,95грн. інфляційних втрат.

01.04.2015 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г.) рішення суду першої інстанції скасовано частково, резолютивну частину рішення викладено в іншій редакції, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з комунального підприємства "Київський метрополітен" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп" заборгованості у розмірі 182 300,00грн., пені у розмірі 20 559,65грн., інфляційних втрат у розмірі 37 325,95грн. Постанова мотивована доведеністю позовних вимог, а також тим, що позивач не заявляв вимоги про нарахування пені за неналежне виконання зобов'язання за угодою про розстрочення заборгованості від 18.08.2014, тому розмір пені зменшено у відповідності до перерахунку, здійсненого судом апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі комунальне підприємство "Київський метрополітен" посилалися на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, якими вважали неправильно розраховано розмір пені та інфляційних втрат, тому просили скасувати постанову та рішення у справі та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці вимоги відповідно до розрахунку, наведеного відповідачем (а.с.89-91).

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили з того, що факт наявності заборгованості сторонами не оспорюється, про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків від 11.11.2014, тому підставним є нарахування позивачем на цю суму пені та інфляційних втрат.

Попередні судові інстанцій установили, що 18.08.2014 між комунальним підприємством "Київський метрополітен" та товариством з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп" укладено угоду про розстрочення заборгованості, на момент укладення якої відповідач визнає заборгованість у сумі 262 300,00грн.

Вказаною угодою сторони дійшли згоди про погашення заборгованості в наступні строки та розмірах: до 31.08.2014 - 80 000,00грн., до 30.09.2014 - 80 000,00грн., до 31.10.2014 - 80 000,00грн., до 30.11.2014 - 22 300,00грн.

На виконання умов зазначеної угоди відповідач згідно платіжного доручення №174 від 08.09.2014 сплатив лише перший платіж у сумі 80 000,00грн.

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що угода про розстрочення заборгованості від 18.08.2014 є новацією, яка у відповідності до ст.604 Цивільного кодексу України припиняє первісне зобов'язання новим, а також додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням. Так, спростовуючи висновок суду першої інстанції про те, що відбулась новація, апеляційний господарський суд вірно зазначив, що ч.2 ст.604 Цивільного кодексу України не може бути застосована до даного виду правовідносин, оскільки угодою про розстрочення заборгованості від 18.08.2014 сторони лише погодили організацію проведення взаєморозрахунків, тобто зміну його частини, а не заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, коли відповідач в порушення умов договору у встановлений строк не виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого йому товару, позивач вправі був вимагати застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за порушення грошового зобов'язання, а тому суд апеляційної інстанції, правомірно постановив про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача 182 300,00грн. основного боргу, 37 325,95грн. інфляційних втрат та 20 559,65грн. пені, при цьому здійснивши перерахунок пені з урахуванням періоду прострочення з 02.01.2014 по 02.07.2014, виходячи із суми заборгованості та облікової ставки Національного банку України, яка діяла в цей період.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Київський метрополітен" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі №910/27515/14 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя А.С. Ємельянов

Суддя Л.В. Ковтонюк