Court ruling № 44760607, 26.05.2015, Odesa Administrative Court of Appeal

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3597/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року, у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачем подано до суду позов, у якому заявлено вимоги до податкового органу про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2014 року - №0022671701 та №0022681701, рішення про застосування штрафних санкцій №0003381701 від 18.11.2014 року та вимоги про сплату боргу №Ф-985-17/8 від 29.10.2014 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року позов задоволено та скасовано дані рішення податкового органу.

Не погоджуючись з постановленим у справі судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, з якої вбачається, що рішення у справі прийнято в порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності скасування оскаржуваних рішень відповідача не відповідає фактичним обставинам справи, так як податковим органом, в ході проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача, встановлено порушення останнім п.177.2, п. 177.4 ст.177, п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України, п.6 ст.128 ГК України та ч.2 п.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого позивачем занижено суми податку на додану вартість, з доходів фізичних осіб та єдиного внеску, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Порушення полягає у тому, що між позивачем та ТОВ "Нафт-Ойл" і ТОВ "Константа-Імпекс" укладено безтоварні угоди, які не спрямовані на реальне настання наслідків, а тому підприємцем неправомірно занижено свій розмір ПДВ та завищено витрати за цими договорами.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу у яких зазначено, що ним підтверджено товарність проведених операцій належною первинною документацією, а тому він має право на формування податкового кредиту та витрат за їх рахунок, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень податкового органу.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку із неявкою відповідача у судове засідання та поданням відповідного клопотання від позивача.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.10.2014 року року відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача, про що складено акт №844/14-05-17-01/2030901531 від 29.10.2014 року, в якому встановлено порушення підприємцем п.177.2, п. 177.4 ст.177, п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України, п.6 ст.128 ГК України та ч.2 п.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого позивачем занижено суми податку на додану вартість, на суму 85392 грн., з доходів фізичних осіб, у розмірі 43072,31 грн., та єдиного внеску, у сумі 87918,18 грн.

Порушення полягає у тому, що між позивачем та ТОВ "Нафт-Ойл" і ТОВ "Константа-Імпекс" укладено безтоварні угоди, які не спрямовані на реальне настання наслідків, а тому позивач не мав права враховувати суми за даними договорами при розрахунку від'ємного значення ПДВ та витрат.

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято оскаржувані рішення від 18.11.2014 року - №0022671701 та №0022681701, рішення про застосування штрафних санкцій №0003381701 від 18.11.2014 року та вимоги про сплату боргу №Ф-985-17/8 від 29.10.2014 року, якими донараховано суми ПДВ, податку з доходів фізичних осіб, єдиного внеску та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

За результатом встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо неправомірності прийнятих рішень, оскільки позивачем проведено товарні господарські операції з вищевказаними підприємствами, що підтверджено належною первинною документацією, з чим погоджується судова колегія, з огляду на наступне.

Відповідно до п.177.2. ст.177 Податкового кодексу України - об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4. ст.177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 188 Податкового Кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на етиловий спирт, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до акту перевірки позивачем занижено ПДВ за 2013 - 2014 роки, на суму 85392 грн., податок з доходів фізичних осіб за 2013 рік, на суму 43072,31 грн., та єдиний внесок за 2013 рік, на суму 87918,18 грн.

На формування розміру ПДВ у даному періоді вплинули господарські операції позивача з ТОВ "Константа-Імпекс" і ТОВ "Нафт-Ойл" щодо придбання нафтопродуктів, на підставі відповідних договорів купівлі-продажу №01-03К від 09.01.2013 року та №028-НО від 23.06.2014 року відповідно.

На підтвердження господарських відносин позивача з даним контрагентом судом зібрано наступну первинну документацію: копії відповідних договорів, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні на придбаний товар, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, товарно-транспортні накладні, платіжні документи тощо.

Крім того позивачем надано й перелік документів, наявність яких є обов'язковою згідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від №281/171/578/155від 20.05.2008 року, а саме - витяг з журналу реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів у резервуарах за формою №7-НП, витяг з журналу обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою №13-НП, в якому відображається щоденний облік (прийняття та відпуск) кожного виду нафтопродуктів та інші відомості.

Судовою колегією досліджено дані документи та встановлено, що основними видами діяльності позивача є зокрема роздрібна торгівля пальним (т.1, а.с.32), а тому з метою провадження своєї діяльності між позивачем та вищевказаними контрагентами укладено договори щодо придбання нафтопродуктів, а належними доказами підтверджено їх фактичне отримання, оплату, зберігання у спеціальних резервуарах АЗС, які орендує позивач, і подальше використання у власній господарській діяльності, шляхом перепродажу третім особам, тобто позивачем підтверджено товарність проведених операції.

При цьому податковим органом взагалі не надано оцінки первинній господарській документації, яку надано позивачем для проведення перевірки, а зроблено загальний висновок щодо безтоварності проведених операцій із посиланням на інші акти про неможливість проведення перевірки контрагентів.

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем підтверджено розмір ПДВ та інших податків і зборів за вказаний період - то оскаржувані рішення податкового органу є необґрунтованими та правомірно скасовані судом першої інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що позивачем добросовісно придбано товари у вищевказаних юридичних осіб, а тому якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб.

Такої правової позиції додержується й Верховний Суд України у постанові від 09.09.2008 року, по справі №21-500во08, від 01.06.2010 року, по справі №21-573во10 та від 31.01.2011 року, по справі №21-47а10.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що є підставою для залишення її без задоволення.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішення суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Судді: О.В. Яковлєв А.В. Бойко Т.М. Танасогло