№ 44678596, 02.06.2015, Rivne District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/853/15

02 червня 2015 року 12год. 20хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковська Л.А. за участю секретаря судового засідання Сисун Н.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1

відповідача: представник не з'явився,

третьої особи: представник Мушкеєв В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 до Відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" про зобов'язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_3 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача - Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про зобов'язання вчинення певних дій.

Суд за заявою про залучення третьої особи залучив до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк».

В обґрунтування заявленого позову позивач вказує, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження №26146904 з примусового виконання виконавчого листа №2-409, виданого 05.04.2011 Рівненським міським судом по стягненню з ОСОБА_5 коштів на користь ПАТ «Фідобанк», який є правонаступником ПАТ «Ерсте банк».

З офіційного сайту СЕТАМ позивачу стало відомо, що відділом ДВС Рівненського міського управління юстиції було передано на реалізацію нежитлове приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Позивач вважає, що дії посадових осіб відділу ДВС щодо передачі на реалізацію нежитлового приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є незаконними, а вказане майно має бути виключене з-під арешту, як таке, що не належить боржнику по виконавчому провадженню в порядку ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки дане приміщення на праві приватної власності належить позивачу, а не ОСОБА_5, яка є боржником по виконавчому провадженню №26146904 з примусового виконання виконавчого листа №2-409, виданого 05.04.2011 Рівненським міським судом по стягненню з ОСОБА_5 коштів на користь ПАТ «Фідобанк», який є правонаступником ПАТ «Ерсте банк». З цих підстав, позивач просить суд позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідач письмові заперечення проти позову не подав. В судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечив. Вважає дії відділу ДВС такими, що відповідають нормам Закону України «Про виконавче провадження». Просив у позові відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ «Фідобанк» надала суду свої пояснення та заперечення проти позову. Вказує, що позивач не є власником приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, оскільки право власності на дане приміщення нею було набуте на підставі ухвали Рівненського міського суду від 31.05.2010 року, яка в подальшому була скасована відповідно до ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 02.2.2012. Окрім того, постановою від 03.04.2014 року рішення державного реєстратора права на нерухоме майно Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Зелінського Романа Віталійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.07.2013 року №3902885 за позивачем - скасовано. Просить у позові відмовити за безпідставністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції знаходиться виконавче провадження №26146904 з примусового виконання виконавчого листа №2-409, виданого 05.04.2011 Рівненським міським судом.

Постановою державного виконавця від 26.04.2011 відкрито виконавче провадження №26146904 з примусового виконання виконавчого листа №2-409, виданого 05.04.2011 Рівненським міським судом про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «Ерсте банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк» солідарно заборгованість по непогашеному кредиту на загальну суму 654380,44 грн. та судові витрати по справі, а саме 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього 656200,44 грн.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень судом встановлено, що актом опису й арешту майна від 15.06.2011 року описано і накладено арешт на майно боржника: нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 134,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5..

Виконавче провадження неодноразово зупинялося та відкладались виконавчі дії.

23.01.2015 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження №26146904 винесено постанову про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Згідно звіту про оцінку майна вартість нежитлового приміщення 1 поверху загальною площею 134,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 становить 1 722 620 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем здійснюється примусова реалізація нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 134,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 шляхом його продажу на аукціоні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України - правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 та 2 ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 321 Цивільного кодексу України встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Матеріалами справи підтверджено, що власником нежитлового приміщення 1 поверху загальною площею 134,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 є позивач - ОСОБА_3, що підтверджується копією витягу з реєстру права власності на нерухоме майно від 29.10.2012 №36027857. Право власності на дане приміщення позивачем набуте на підставі ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 31.05.2010 №2-8034/10.

У відповідності до ч.1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» - звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно частини 5 даної статті, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Частиною 1 та 2 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч.4 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» - у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.

Системний аналіз даних норм свідчить про те, що державним виконавцем може бути накладено арешт лише на майно, яке належить боржнику на праві власності або який має майнові права на це майно. Накладати арешт або реалізовувати майно, яке не належить боржнику суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та, на думку суду є недопустимим.

Всупереч даних норм, відділом державної виконавчої служби не було належним чином встановлено належність даного нежитлового приміщення 1 поверху загальною площею 134,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 на праві приватної власності саме боржнику - ОСОБА_5, тим самим було порушено вимоги п.4.5.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка встановлює, що для проведення реалізації нерухомого майна або транспортних засобів державним виконавцем збираються такі документи: копії документів, що підтверджують право власності або інше речове право на нерухоме майно, визначених ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.1 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами.

Щодо покликань третьої особи на той факт, що ухвала Рівненського міського суду від 31.05.2010 року, була скасована відповідно до ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 02.2.2012, а постановою від 03.04.2014 року рішення державного реєстратора права на нерухоме майно Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Зелінського Романа Віталійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.07.2013 року №3902885 за позивачем - скасовано, то суд їх відхиляє з огляду на те, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна №35892766 від 03.04.2015 право власності на об'єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №3902885 від 12.07.2013 (а.с.40-41). Будь-яких інших доказів, які б засвідчували, що дане приміщення належить на праві власності іншої особи сторонами суду не надано. Суду також не надано доказів про внесення відповідних змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірний об'єкт нерухомості.

Суд також враховує, що згідно ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України, право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

7) виключено

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Ні відповідачем, ні третьою особою доказів припинення права власності позивача на об'єкт нерухомості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 у відповідності до ст. 346 Цивільного кодексу України суду не надано.

Судом також становлено, що нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 є предметом іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Ерсте банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_5 в якості забезпечення зобов'язань по кредитному договору.

Згідно п.36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 03.03.2012 №5, у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України "Про іпотеку").

Проте, судом встановлено, що іпотекодержатель ПАТ «Фідобанк» не звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а виконавче провадження відкрите відділом ДВС стосовно стягнення коштів з позичальника - ОСОБА_5

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» - особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 5 цієї статті встановлено, що у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Частиною четвертою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 1. ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами правомірність його дій під час примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження №26146904, яке належить позивачу на праві приватної власності, тому позов підлягає задоволенню.

З метою захисту прав та інтересів позивача, на підставі ч.2 ст.162 КАС України, суд вирішив адміністративний позов задовольнити шляхом прийняття постанови про зобов'язання державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції зняти з примусової реалізації нежитлове приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції виключити нежитлове приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з-під арешту.

Суд, на підставі ст.94 КАС України, присуджує на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 73,08 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції зняти з примусової реалізації нежитлового приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Зобов'язати державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції виключити нежитлове приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з-під арешту.

Присудити на користь позивача ОСОБА_3 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73, 08 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.