Court ruling № 44348780, 21.05.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/9991/80753/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011 по справі №2а-1870/3204/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Айсберг"

до Державної податкової інспекції у м. Суми

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2011 року Товариством до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.05.2011 № 0001152306/39242 та № 0001162306/39242, якими позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 42 1667,67 грн. та визначено штрафну санкцію у сумі 1,00 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на суму 42 1667,67 грн. та визначено суму штрафної санкції у розмірі 1,00 грн.

Позовні вимоги Товариство обґрунтовує відсутністю з його боку порушень вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та зазначає, що всі господарські операції підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалась за грудень 2010 року, за підсумками якої складено акт від 29.04.2011 № 2902/23-620/32779306.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем пп.7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 10.2 ст. 10 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР) та п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2011 року на суму 42 166,67 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентами (TOB "Інтерпроект GMBH", ТОВ "Сумські джерела", TOB ВТФ "Авіас") є безтоварними, не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки вказані контрагенти не мають необхідних умов для здійснення господарських операцій (основних засобів, трудових ресурсів, виробничих, складських приміщень), не декларували та відповідно і не сплачували податкових зобов'язань по господарських операціях з Товариством, а поставка товару не підтверджена первинними документами (товарно - транспортними накладними). Крім того, контролюючий орган також посилається на відсутність інформації щодо проведення зустрічної перевірки контрагента та непідтвердженість факту сплати податку контрагентом по всьому ланцюгу постачання. Вищезазначене, на думку контролюючого органу, також та свідчить про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, зокрема договору з ТОВ "Сумські джерела", а отже такі правочини є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту та його бюджетного відшкодування.

Зазначені висновки покладені також в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, за визначенням п.1.8 ст.1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до ст. 7 Закону № 168/97ВР, які кореспондуються зі ст. 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів укладених з TOB "Інтерпроект GMBH", ТОВ "Сумські джерела", TOB ВТФ "Авіас", встановлено подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, рахунки фактури, рахунки, оборотно-сальдові відомості, акти сдачі - приймання робіт, довіреність), а факт переміщення товарно - матеріальних цінностей підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Сумські джерела"), судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, не має своїм наслідком нікчемність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемним, фіктивним, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Крім того, аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від факту проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб, а також від наявності у контролюючого органу інформації щодо проведення зустрічних перевірок у контрагентів платника податків, як не залежить таке право і від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності або податкової дисципліни.

Таким чином, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз у їх сукупності.

Отже, в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011 по справі № 2а-1870/3204/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко