Court ruling № 44347018, 25.05.2015, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

25 травня 2015 року м. Київ№ 826/6087/15Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Державної адміністрації залізничного транспорту Українипро визнання протиправним та скасування наказу від 26.12.2014 року № 2545,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України про визнання протиправним та скасування наказу від 26.12.2014 року № 2545.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 30.12.2014 придбав за маршрутом Харків-Сімферополь квиток № 215793826073 ДП «ГІОЦ Укрзалізниця». Однак, всупереч умовам зазначеного квитка ДП «ГІОЦ Укрзалізниця» здійснила доставку пасажира (ОСОБА_1.) лише до пасажирської станції «Новоолексіївки» та повідомила, що це є кінцева станція відповідно до рішення Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Позивач зазначає, що підставою для обмеження руху поїздів до АР Крим став оскаржуваний наказ від 26.12.2014 року № 2545, який виданий заст. директора Укрзалізниці Журавським В.О.

Відтак, як зазначає позивач, наказ від 26.12.2014 року № 2545 порушує його законні права як пасажира, у зв'язку з чим просить його скасувати.

Ухвалою судді від 29.04.2015 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 21.05.2015 року.

20.05.2015 року відповідачем подано до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі статті 157 КАС України.

Зокрема, клопотання мотивовано тим, що Державна адміністрація залізничного транспорту України в межах спірних відносин не здійснює владних управлінських функцій та не є суб'єктом владних повноважень по відношенню до позивача, а є лише стороною договору на перевезення пасажира, тобто діє як суб'єкт цивільних правовідносин. До того ж відповідач зазначає, що оскаржуваний позивачем наказ від 26.12.2014 року № 2545 по своїй суті не є нормативно-правовим актом або актом індивідуальної дії, а являється лише телеграмою, якою було повідомлено залізниці про обмеження маршрутів прямування поїздів. Відтак, відповідач зазначає, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Позивач в судове засідання не з'явився, при цьому подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив закрити провадження у справі.

На підставі ч. 6. ст. 122 КАС України у судовому засіданні 21.05.2015 р. ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.

Оцінивши обставини, на яких ґрунтується позов, враховуючи надані у судовому засіданні пояснення представника відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, у контексті зазначених положень цього Кодексу справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їхніх прав і обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Розгляд спорів, які за своєю суттю не є публічно-правовими або в яких відсутній суб'єкт, що здійснює у спірних правовідносинах владні повноваження, не може здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.

В даному випадку судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із придбанням позивачем квитка на проїзд залізницею та, відповідно, укладенням договору на перевезення пасажира, та по суті вчиненням відповідачем дій в рамках виконання такого договору (прийняття/направлення телеграми) щодо внесення зміни до умов виконання такого договору.

В контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка, що має в даному випадку, та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

За загальним правилом, договір про перевезення пасажира вважається укладеним в письмовій формі з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Цей договір набирає чинності з моменту посадки пасажира в транспортний засіб і діє до моменту його висадки у пункті призначення.

В даному випадку, виходячи із змісту позовних вимог, характеру спірних відносин та складу осіб, суд приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин відповідач не виконує владних управлінських функцій по відношенню до позивача, у т.ч. на виконання делегованих повноважень, не є суб'єктом владних повноважень, а фактично даний спір стосується цивільних відносин, тобто виконання умов договору перевезення, щодо чого позивач має певні претензії до відповідача.

Таким чином, даний спір виник між двома особами, які не є суб'єктами владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України та між сторонами відсутня така ознака публічно-правового спору як відносини влади і підпорядкування, керування одного суб'єкта поведінкою іншого у сфері публічно-правових відносин.

Отже, виходячи з характеру виконуваних відповідачем функцій, відповідач не відповідає вищенаведеному визначенню суб'єкта владних повноважень, а тому даний спір не може бути віднесений до категорії публічно-правових спорів та не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

При цьому слід зазначити, що оскаржуваний позивачем наказ від 26.12.2014 року № 2545 по своїй суті та формі не є таким актом (наказом), є телеграмою, якою було повідомлено про обмеження маршрутів прямування поїздів, тобто є засобом передачі інформації та не містить в собі ознак ані нормативного акта, ані акту індивідуальної дії, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, яке б породжувало певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і мало б обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Враховуючи наведене у сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, відповідно до якої суд закриває провадження в адміністративній справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. В даному випадку за складом осіб та виходячи з характеру спірних відносин спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. 160, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва,-

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі.

Копію ухвали направити сторонам.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому в ст. 254 КАС України та може бути оскаржена у порядок та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін