Decision № 43962921, 28.04.2015, Commercial Court of Odesa Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2015 р.Справа № 916/1159/15-г

За позовом: компанії "СЕНТРАЛПАРК ІНВЕСТ САЙПРЕС ЛТД", Республіка Кіпр

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ";

про розірвання договорів позики та стягнення

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Карпенко М.І., довіреність №б/н від 10.03.15р.

від відповідача 1: Македонський Г.Д., довіреність № б/н від 17.02.15р.

У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.

Суть спору: Компанія "СЕНТРАЛПАРК ІНВЕСТ САЙПРЕС ЛТД", резидент Республіки Кіпр, звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ" про розірвання договору позики №1-4/06/07 від 04.06.2007 року та договору позики № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року, укладених між сторонами.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем п.4.2.1 договорів щодо своєчасного надання додаткових засобів забезпечення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.03.2015р. порушено провадження по справі № 916/1159/15 із призначенням її до розгляду у судовому засіданні.

3.04.2015 р. від позивача надійшла заява (а.с.39-42), за якою останній уточнив позовні вимоги та просить розірвати договір позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року та договір позики № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року, укладені між компанією "СЕНТРАЛПАРК ІНВЕСТ САЙПРЕС ЛТД", Республіка Кіпр, та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ", Україна, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ" суму заборгованості в розмірі 23 713 839,62 доларів США та 30 557 701,45 ЄВРО.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву від 6.04.2015р. (а.с.105-106), в якому проти позову заперечує, вважаючи, що порушення договорів, про які вказує позивач, не є істотними, а п.4.2.1 договорів передбачають лише право вимагати повернення Позики, нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій, а не право на розірвання договорів у судовому порядку.

У судовому засіданні 28.04.2015р. представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, а також зазначив, що додаткове забезпечення не може бути надано без згоди іншого позикодавця ПАТ „Марфін Банк", проте доказів звернення до останнього за такою згодою та відомостей щодо результатів такого звернення не надав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2007 року між компанією "Хентгес Лімітед", Британські Віргінські Острови та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ", Україна, було укладено договір позики № 1-4/06/07 (т.1 а.с.9-13).

18.07.2007 року між компанією "Хентгес Лімітед", ТОВ "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ", та компанією "СЕНТРАЛПАРК ІНВЕСТ САЙПРЕС ЛТД" було укладено угоду про відступлення права вимоги за Договором позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року (т.1 а.с.14-15). Відповідно до цієї угоди компанія "Хентгес Лімітед" безвідклично відступила компанії "СЕНТРАЛПАРК ІНВЕСТ САЙПРЕС ЛТД" свої права, що випливають з Договору позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року. Сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року, якою було внесено зміни до преамбули та реквізитів договору у зв'язку із заміною сторони (т.1 а.с.16-18). Також Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 2 від 01.10.2007 р. до Договору позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року, відповідно до умов якої було змінено банк, який обслуговує позику (т.1 а.с.19-21).

Згідно вимог діючого законодавства України, договір позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року та угода про відступлення права вимоги, а також додаткові угоди № 1 та №2 до нього були зареєстровані Головним управлінням національного банку України по м. Києву та Київській області, про що 7.06.2007 року видано відповідне реєстраційне свідоцтво №7078 (т.1 а.с.86) та 6.09.2007р. та 24.11.2008р. додатки № 1 та №2 до нього (т.1 а.с.87, 88). Крім того, зміни до договору позики в частині обслуговуючого банку були зареєстровані 1.04.2014р., про що управлінням НБУ було видано відповідне повідомлення (т.1 а.с.95-101).

Відповідно до умов Договору позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року Позикодавець надає Позичальнику у власність на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 14 230 000 доларів США.

Згідно із п.4.2.1. Договору позики №1-4/06/07 від 04.06.2007 року Позикодавець має право вимагати повернення Позики, нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій, якщо Позичальник протягом тридцяти робочих днів від дати отримання вимоги Позикодавця про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання, не надасть таких засобів (шляхом укладання відповідного договору).

На виконання цього 30.01.2014 року сторонами було укладено Договір про надання забезпечення до Договору позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року (т.1 а.с.47-49).

Як свідчать матеріали справи, відповідно до п.4.2.1. Договору позики №1-4/06/07 від 04.06.2007 року Позивач (Позикодавець) звернувся до Відповідача (Позичальника) листом від 03.02.2014 року із вимогою про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання шляхом надання прав щодо договорів оренди, зазначених у доданому переліку (т.2 а.с.21-33).

Відповідач листом від 03.03.2014 року відмовив у наданні таких додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання, посилаючись на те, що йому необхідно отримати дозвіл від позикодавця за іншим договором (т.1 а.с.58-59).

У зв'язку із відмовою Відповідача у наданні додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання Позивач у листі від 05.03.2014 року повідомив Відповідача про застосування п.4.2.1. Договору та про обов'язок Відповідача невідкладно сплатити суму позики та нараховані відсотки (т.1 а.с.51-52), який залишений Відповідачем без реагування та задоволення.

Враховуючи, що Позивач вважає, що відповідно до п.4.2.1. Договору відмова Відповідача у наданні надання додаткових засобів забезпечення дає йому право вимагати у судовому порядку розірвання Договору позики № 1-4/06/07, а також повернення позики, нарахованих відсотків та штрафних санкцій, останній і звернувся до суду з відповідним позовом.

Крім того, 05.10.2007 року між Позивачем та або Відповідачем було укладено договір позики № 1-5/10/07. Відповідно до умов Договору позики № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року (з урахуванням змін внесених угодою про внесення змін від 17.07.2008 року, угодою № 2 про внесення змін від 15.09.2008 року, угодою № 3 про внесення змін від 10.12.2012 року) Позикодавець надає Позичальнику у власність на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 30 000 000 ЄВРО.

Згідно вимог діючого законодавства України, договір позики 1-5/10/07 від 05.10.2007 року, а також додаткові угоди № 1 та №2 та №3 до нього були зареєстровані Головним управлінням національного банку України по м. Києву та Київській області, про що 16.10.2007 року видано відповідне реєстраційне свідоцтво №7896 (т.1 а.с.77) та 31.07.2008р. та 3.12.2008р. додатки № 1 та №2 до нього (т.1 а.с.78,79). Крім того, зміни до договору позики в частині обслуговуючого банку були зареєстровані 4.02.2013р., про що управлінням НБУ було видано відповідне повідомлення (т.1 а.с.80-85).

Згідно із п.4.2.1. Договору позики № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року Позикодавець має право вимагати повернення Позики, нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій, якщо Позичальник протягом тридцяти робочих днів від дати отримання вимоги Позикодавця про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання, не надасть таких засобів (шляхом укладання відповідного договору).

На виконання цього 30.01.2014 року сторонами було укладено Договір про надання забезпечення до Договору позики № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року (т.1 а.с.59-61).

Відповідно до п.4.2.1. Договору позики № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року Позивач (Позикодавець) звернувся до Відповідача (Позичальника) листом від 03.02.2014 року із вимогою про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання шляхом надання прав щодо договорів оренди, зазначених у доданому переліку (т.2 а.с.8-20).

Відповідач листом від 03.03.2014 року відмовив у наданні таких додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання, посилаючись на те, що йому необхідно отримати дозвіл від позикодавця за іншим договором (т.1 а.с.70-71).

У зв'язку із відмовою Відповідача у наданні додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання Позивач у листі від 05.03.2014 року повідомив Відповідача про застосування п.4.2.1. Договору та про обов'язок Відповідача невідкладно сплатити суму позики та нараховані відсотки (т.1 а.с.63-64), який залишений Відповідачем без реагування та задоволення.

Враховуючи, що Позивач вважає, що відповідно до п.4.2.1. Договору відмова Відповідача у наданні надання додаткових засобів забезпечення дає йому право вимагати у судовому порядку розірвання Договору позики № 1-5/10/07, а також повернення позики, нарахованих відсотків та штрафних санкцій, останній і звернувся до суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши досліджені докази та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Закон України "Про міжнародне приватне право" (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п.7.2 договорів позики та п.7 договорів про надання забезпечення до договорів позики, спір між сторонами, у разі його виникнення, підлягає передачі на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Вирішуючи питання щодо підсудності спору, суд зазначає, що дійсно, за приписами чинного законодавства сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном.

При цьому, згідно з вимогами статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Статтею 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" закріплено, що підсудність судам справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Враховуючи положення вказаних законів, а також відсутність заперечень з боку сторін щодо розгляду справи саме в господарському суді, що було з'ясовано судом під час розгляду справи у судовому засіданні, в якому здійснювалася технічна фіксація, у суду відсутні законні підстави для припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим спір підлягає розгляду по суті.

Щодо права, яке застосовується судом, суд вказує, що за змістом статей 4 1, 12 - 17, 123 ГПК для іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі статті 4 ГПК застосовує це право у вирішенні спору. При цьому за приписами частин 3 та 4 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини. Вибір права стосовно окремих частин угоди повинен бути явно вираженим.

Як вбачається з положень договорів позики (п.7.3), всі правовідносини, що виникають за цими договорами, регулюються чинним законодавством України.

З огляду на викладене, саме законодавство України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як свідчить зміст укладених між сторонами договорів № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року та №1-5/10/07 від 05.10.2007 року, вказані договори за своєю правовою природою є договорами позики.

Згідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, згідно із п.4.2.1. Договору позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року, а також п.4.2.1. Договору позики № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року Позикодавець має право вимагати повернення Позики, нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій, якщо Позичальник протягом тридцяти робочих днів від дати отримання вимоги Позикодавця про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання, не надасть таких засобів.

Зазначені положення договорів цілком кореспондуються з приписами ч.1 ст.1052 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів.

З огляду на те, що судом достеменно встановлений факт ненадання відповідачем в порушення умов договорів позики додаткових засобів забезпечення протягом 30 днів з моменту виставлення відповідної вимоги, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача про повернення позики та нарахованих відсотків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки ПАТ „УКРСОЦБАНК" №10.7-186/67-7204 від 14.04.2015р. (т.2 а.с.3) сума заборгованості за отриманою позикою згідно Договору позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року, станом на 31.03.2015 року складає 14214000,00 доларів США. Згідно зазначеної довідки, а також розрахунку, наданого позивачем, загальна сума процентів за користування Позикою станом на 31.03.2015 року складає 9499839,62 доларів США.

Таким чином, загальна сума позики та процентів, належна до сплати за Договором № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року станом на 31.03.2015 року, складає 23 713 839,62 доларів США, а вимоги позивача про її стягнення є обґрунтованими.

Крім того, як встановлено судом, відповідно до довідки ПАТ „МАРФІН БАНК" №232/04 від 10.04.2015 року (т.2 а.с.4-5) сума заборгованості за отриманою позикою згідно Договору позики № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року станом на 31.03.2015 року складає 14930356,20 ЄВРО. Згідно розрахунку відповідно до умов договору, наданого позивачем, загальна сума процентів за користування Позикою станом на 31.03.2015 року складає 15 627 345,25 ЄВРО.

Таким чином, загальна сума позики та процентів, належна до сплати за Договором № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року станом на 31.03.2015 року складає 30 557 701,45 ЄВРО, що зумовлює задоволення позовних вимог у цій частині.

При цьому, посилання відповідача на те, що додаткові засоби забезпечення не можуть бути надані без дозволу позикодавця за іншим договором - ПАТ „Марфін Банк", судом до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, відповідач не надав доказів наявності будь-яких договорів, що містять узгоджені сторонами положення щодо необхідності отримання для виконання обов'язків, встановлених договорами позики, відповідних дозволів, а, по-друге, доказів звернення за вказаним дозволом та будь-якої відповіді з боку ПАТ „Марфін Банк" відповідач, в порушення вимог ст. 33 ГПК України також не надав.

З урахуванням викладеного, відповідні заперечення ТОВ "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ" суд вважає необґрунтованими та голослівними.

Разом з тим, суд зазначає про слушність посилань відповідача на те, що п.4.2.1 договорів передбачають лише право вимагати повернення Позики, нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій, а не право на розірвання договорів у судовому порядку.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 2. ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Приймаючи до уваги, що ані договором, ані законом не закріплено право на розірвання договорів внаслідок ненадання додаткового забезпечення, а доводи про те, що вказані порушення є істотними у розумінні ст. 651 ЦК України, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд доходить висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про розірвання Договору позики № 1-4/06/07 від 04.06.2007 року, п.4.2.1. Договору позики № 1-5/10/07 від 05.10.2007 року у судовому порядку.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з чим витрати по сплаті судового збору, згідно до ст. ст. 44,49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ" (ідентифікаційний код 34980457; 67571, Одеська обл., Комінтернівський район, село Фонтанка, багатофункціональний торгівельно-виставковий-офісний комплекс "РІВ'ЄРА") на користь компанії "СЕНТРАЛПАРК ІНВЕСТ САЙПРЕС ЛТД" (кв. 401, вул. Вассіліс Фредерікс 10, 1066 Нікосія, Кіпр) суму заборгованості в розмірі 23 713 839,62 (двадцять три мільйони сімсот тринадцять тисяч вісімсот тридцять дев'ять) доларів США 62 центи.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ" (ідентифікаційний код 34980457; 67571, Одеська обл., Комінтернівський район, село Фонтанка, багатофункціональний торгівельно-виставковий-офісний комплекс "РІВ'ЄРА") на користь компанії "СЕНТРАЛПАРК ІНВЕСТ САЙПРЕС ЛТД" (кв. 401, вул. Вассіліс Фредерікс 10, 1066 Нікосія, Кіпр) суму заборгованості в розмірі 30 557 701,45 (тридцять мільйонів п'ятсот п'ятдесят сім тисяч сімсот один) ЕВРО 45 центів.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ" (ідентифікаційний код 34980457; 67571, Одеська обл., Комінтернівський район, село Фонтанка, багатофункціональний торгівельно-виставковий-офісний комплекс "РІВ'ЄРА") на користь компанії "СЕНТРАЛПАРК ІНВЕСТ САЙПРЕС ЛТД" (кв. 401, вул. Вассіліс Фредерікс 10, 1066 Нікосія, Кіпр) суму судового збору у розмірі 73 080 /сімдесят три тисячі вісімдесят/ грн.

5. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05 травня 2015 р.

Суддя Ю.М. Щавинська