Court ruling № 43854832, 16.04.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2015р. м. Київ К/9991/8723/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,

при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області (далі - Інспекція)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011

зі справи № 2а-1310/10/1670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Райз-цукор» (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.10.2009 № 0000172250/0, від 25.12.2009 № 0000172250/1, від 11.03.2010 № 0000172250/2, а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.10.2009 № 0000152250/0, № 0000162250/0, від 25.12.2009 № 0000152250/1, № 0000162250/1, від 11.03.2010 № 0000152250/2 і № 0000162250/2.

Названі судові акти мотивовані тим, що матеріалами справи не підтверджується порушення строків поставки товару за зовнішньоекономічними контрактами. Також суди дійшли висновку про неправильність здійсненої Інспекцією кваліфікації операцій з придбання послуг з навчання персоналу як інжинірингових послуг із застосуванням відповідних правил оподаткування.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даної справи, Інспекція звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформлену актом від 16.10.2009 № 321/23/34235972.

Так, під час цієї перевірки Інспекція дійшла висновку про порушення позивачем 90-денного строку розрахунків за імпортними операціями, виконаними на підставі контрактів від 26.01.2007 № JD-Rise Tsukor-UA2007 та від 26.01.2007 № KV-MAXIMKO-UA 2007, а також 180-денного строку розрахунків за імпортним контрактом від 29.07.2007 № GSI-0046/04.

Наведені обставини стали підставою для прийняття Інспекцією рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 29.10.2009 № 0000152250/0 та № 0000162250/0, згідно з якими позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафів у сумах 7 034 767,34 грн. та 1700 грн., відповідно.

Досліджуючи порядок виконання зовнішньоекономічного контракту від 26.01.2007 № JD-Rise Tsukor-UA2007, укладеного позивачем (покупець), фірмою John Deere International Gmbh (Швейцарія, продавець) та закритим акціонерним товариством «Компанія Райз» (дистриб'ютор), суди встановили, що умовою поставки сільськогосподарської техніки в адресу позивача за цим контрактом було перерахування покупцем 100 % від суми контракту на користь нерезидента або забезпечення оплати підтвердженим безвідкличним акредитивом, відкритим першокласним українським банком на користь продавця.

Відповідний акредитив на суму 4 320 140 дол.США було відкрито позивачем у відкритому акціонерному банку «Державний експортно-імпортний банк»; втім платіж за цим акредитивом було виконано 09.08.2007 на користь бенефіціара - фірми John Deere International Gmbh (Швейцарія) - іноземним банком UBS AG. Zurich, Switzerland.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, що діяла на час виконання розглядуваного контракту) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно ж з пунктом 3.2 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136, при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива моментом здійснення платежу на користь нерезидента вважається дата списання коштів з рахунку банку. При цьому банк повинен надати клієнту належним чином оформлене письмове повідомлення про списання коштів з рахунку банку на користь нерезидента, яке зобов'язане містити таку інформацію: назва нерезидента та банк нерезидента, № договору та № акредитива, валюта платежу та сума списаних коштів, дата списання коштів з рахунку банку.

У розглядуваному випадку, як встановили суди, Інспекція помилково обчислювала зазначений 90-денний строк з дати перерахування коштів іноземним банком на користь нерезидента-постачальника, а не з моменту списання коштів в іноземній валюті з рахунків позивача у відкритому акціонерному банку «Державний експортно-імпортний банк», що не відповідає викладеним законодавчим положенням.

Відсутність списання коштів в іноземній валюті з рахунку платника на час проведення податкової перевірки була встановлена судами і за контрактом від 26.01.2007 № KV-MAXIMKO-UA 2007, укладеним Товариством (покупець), фірмою Kverneland Group Soest Gmbh (Німеччина, продавець) та закритим акціонерним товариством «Компанія Райз» (дистриб'ютор) на загальну суму 694 885,63 євро. Так, для виконання умов щодо оплати товару за цим контрактом позивачем було відкрито у відкритому акціонерному банку «Державний експортно-імпортний банк» документарний безвідкличний акредитив від 20.03.2007 № 07088OV276 на суму 590 652,79 євро. Платіж за цим акредитивом було виконано банком Dresdner Bank AG, Germany на користь названого постачальника-нерезидента з датою валютування 30.04.2007.

У листі від 05.12.2008 № 020-1/1999 обслуговуючий банк позивача (відкритий акціонерний банк «Державний експортно-імпортний банк») повідомив про перенесення строків виконання платежів за акредитивами, відкритими за контрактами від 26.01.2007 № JD-Rise Tsukor-UA2007 та від 26.01.2007 № KV-MAXIMKO-UA 2007, внаслідок чого на момент проведення перевірки списання коштів з рахунку позивача (з якою стаття 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» пов'язує перебіг 90-денного строку імпорту товару) не відбулося.

Вказані обставини за своїм процесуальним статусом належать до установлених судами фактичних даних зі спору, переоцінка та перевстановлення яких не належить до повноважень суду касаційної інстанції. А відтак з огляду на ці обставини слід погодитися з висновком судів про безпідставність висновку Інспекції про порушення позивачем законодавчо установленого строку імпорту товару за вказаними зовнішньоекономічними контрактами.

Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи по епізоду, пов'язаному з виконанням Товариством імпортного контракту від 29.07.2007 № GSI-0046/04, укладеного з компанією GSI International (CША). Так, суди встановили, що на виконання цього контракту 13.11.2007 позивач перерахував на користь названого нерезидента передоплату за майбутню поставку обладнання в розмірі 1 263 343,20 дол. США.

У зв'язку з цим 180-денний строк поставки товару (передбачений статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у редакції, що діяла на час укладення цього контракту) збігав 13.05.2008.

За договором від 03.01.2008 № 1 позивач передав право вимоги в розмірі 1 263 343,20 дол. США за цим контрактом закритому акціонерному товариству «Компанія «Райз». Таким чином, з огляду на положення статті 514 Цивільного кодексу України з часу укладення цього договору позивача не можна вважати кредитором за імпортним контрактом від 29.07.2007 № GSI-0046/04, у зв'язку з чим Товариство не може виступати суб'єктом відповідальності за порушення строку виконання поставок товару згідно з цим контрактом.

Підставою для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 29961,12 грн. (у тому числі 9987,04 грн. за основним платежем та 19974,08 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2009 № 0000172250/0 став висновок Інспекції про невиконання позивачем обов'язку з утримання та перерахування до бюджету відповідної суми податку з доходу, виплаченого нерезидентові - компанії «Farm World» (Канада) - за послуги з навчання персоналу для роботи з сільськогосподарською технікою, поставлені Товариству на виконання контракту від 01.03.2008 № FW-RISE-TSUKOR 2008p-01.

Розглядаючи наведені доводи Інспекції, суди цілком об'єктивно виходили з такого.

В силу вимог пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

При цьому з метою оподаткування за правилами цієї норми у пункті 13.1 статті 13 названого Закону наведено перелік видів доходів, які є доходами з джерелом походження з України.

За змістом підпункту «й» пункту 13.1 цієї ж статті Закону під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Таким чином, виручка, отримана нерезидентом за надані ним резидентові послуги не вважається доходом з джерелом походження з України в порядку наведеної норми Закону, що виключає обов'язок позивача утримати та перерахувати до бюджету податок на прибуток з доходу, виплаченого компанії «Farm World» (Канада) за послуги з навчання персоналу для роботи з сільськогосподарською технікою.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно задовольнили позовні вимоги Товариства, скасувавши оскаржувані акти індивідуальної дії.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні. Крім того, зазначені доводи спрямовані на переоцінку встановлених судами фактичних обставин справи та прийнятих ними доказів, що є неприпустимим в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України. Інших доводів касаційна скарга не містить.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 зі справи № 2а-1310/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.В. Карась судді:І.Я. Олендер А.О. Рибченко