Court ruling № 43602097, 19.03.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.03.2015р. м. Київ К/800/27385/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року

у справі № 2а-10833/09/2670

за позовом PSG-International a.s.

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року, позовні вимоги PSG-International a.s. (далі - PSG-International a.s.; позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001642204/0 від 21 серпня 2009 року. Зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в розмірі 3,40 грн. на користь PSG-International a.s. за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Представництва PSG-International a.s. з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 18 березня 2008 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 18 березня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт № 118/2204/26604868 від 11 серпня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001642204/0 від 21 серпня 2009 року, яким представництву визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 841 461,00 грн. (609 267,00 грн. - основний платіж, 232 194,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення представництвом підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з невключенням до складу валового доходу як безповоротної фінансової допомоги валютних коштів в розмірі 2 950 931,00 грн., отриманих від нерезидента PSG-International a.s. за період з 18 березня 2008 року по 31 березня 2009 року.

Зокрема, з'ясовано, що в період з 18 березня 2008 року по 31 березня 2009 року постійним представництвом позивача отримано від нерезидента валютні кошти в розмірі 2 950 931,00 грн. із призначенням платежу «зарахування коштів», які відображено в бухгалтерському обліку як цільове фінансування.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

За змістом частин 2, 3 статті 95 Цивільного кодексу України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Представництво не є юридичною особою, наділяється майном юридичної особи, що його створила, і діє на підставі затвердженого нею положення.

Пунктом 1.17 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що постійним представництвом нерезидента в Україні є постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов'язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці). Резиденти, що з метою оподаткування прирівнюються до постійних представництв, не підлягають додатковій реєстрації в податкових органах як платники податку.

Згідно з підпунктом 2.1.4 пункту 2.1 статті 2 Закону № 334/94-ВР постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, є платниками податку на прибуток.

Пунктом 13.8 статті 13 Закону № 334/94-ВР передбачено, що суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Вказана норма є універсальною та розповсюджується на постійні представництва та філії як нерезидентів, так і резидентів. Незалежність постійного представництва від нерезидента полягає в тому, що постійне представництво має вести окремий від нерезидента облік своєї діяльності з метою визначення свого прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Водночас для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розумінні положень Закону № 334/94-ВР джерелом виплати відповідного прибутку має бути інша особа, із власності якої нерезиденту в особі постійного представництва передаються кошти, майно, результати робіт (послуг).

В свою чергу, представництво нерезидента є його частиною, а одержані кошти залишаються у власності нерезидента та передаються лише в управління керівнику представництва, при цьому балансовий прибуток представництва не збільшується на отриману суму коштів.

Таким чином, оскільки представництво не є юридичною особою, отримання матеріальних активів у даному випадку не може розглядатись як господарська діяльність, направлена на отримання прибутку, з огляду на те, що при цьому не здійснюються цивільно-правові операції та не переходить право власності на майно, а відтак підстави для кваліфікації отриманих представництвом від нерезидента коштів як безповоротної фінансової допомоги відсутні.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.