Decision № 43336045, 25.03.2015, Commercial Court of Kherson Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 р. Справа № 923/97/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу порушену

за позовом Вершини Анатолія Івановича ( вул. Шенгеля, буд. 13, корп.2, кв. 5, м.Херсон, ідент. номер 1829702211)

до Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" ( вул. Адмірала Макарова, 203, м. Херсон, код ЄДРПОУ 32702078 )

про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні

за участю представників сторін:

від позивача: Вершина А.І.

від відповідача : Корсун Р.А.довіреність № 101/07 від 10.12.14р.

в с т а н о в и в:

Вершина Анатолій Іванович (в подальшому - Позивач) м. Херсон, звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" м. Херсон, код ЄДРПОУ 32702078 (в подальшому-Відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у сумі 21242,52грн.

Суди керуються приписами пункту 4 ст. 10 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ", яким встановлено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до Боржника, у тому числі вимоги про стягнення заробітної плати

Ухвалою від 26.01.2015р. суд прийняв позовну заяву, порушив провадження у справі та призначив справу до розгляду. Цією ж ухвалою суд зобов'язав відповідача надати відзив по суті позову з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин, копії статутних та реєстраційних документів.

Відповідач надав відзив, яким проти позову частково заперечує , оскільки вважає, що при обчисленні середнього заробітку Позивачем взято за розрахункову величину завищений розмір середньоденного заробітку.

Ухвалою від 24 лютого 2015р. суд на клопотання Відповідача розгляд справи відклав, призначив судове засідання на 17 березня 2015 р.

Ухвалою від 17 березня 2015р. суд на клопотання Відповідача продовжив строк розгляду на 15 днів, до 06 квітня 2015р. В судовому засіданні 17 березня 2015р. оголошено перерву до 25 березня 2015р. для надання додаткових документів Відповідачем.

23 березня 2015р. Позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог та просить стягнути 25656,00грн. середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні станом на день винесення рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши Позивача та представника Відповідача, суд встановив наступне.

25 лютого 2005 року Позивача було прийнято на роботу до ЗАТ «Таврійська будівельна компанія» (31.05.2011р. підприємство перейменоване в Публічне акціонерне товариство «Таврійська будівельна компанія») на посаду майстра цеху №1.

20 жовтня 2011р. Позивач був переведений на посаду начальника зміни, на якій працював до моменту звільнення. 18 квітня 2014 р. Позивач звільнився за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію. Вказані обставини підтверджуються записами у трудовій книжці.

Остаточний розрахунок у день звільнення з Позивачем проведено не було, на день подачі позову належні суми заробітної плати не сплачені.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 24.09.14р. по справі №667/6957/14-ц було стягнуто з ПАТ «Таврійська будівельна компанія» на користь Позивача 24947,60 грн. заборгованості по заробітній платі та 15931, 89 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 19.11.2014р. по справі №22-ц/791/3164/2014 вищевказане рішення Комсомольського районного суду було залишене без змін.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по спору.

Оскільки рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 24.09.14р. на користь Позивача було стягнуто середній заробіток за період з 19.04.14р. по 20.08.14р. включно, а заборгованість по заробітній платі не виплачена Позивачу до теперішнього часу, Позивач звернувся до суду на підставі положень ст. 117 КЗпП України, з даним позовом про стягненню середнього заробітку за період з 21.08.14р. по 23.01.15р.

Позивач повідомив, що Відповідач відмовився надавати довідку про розмір середньої заробітної плати, не надавав такої довідки і на судові запити. У зв'язку з цим розрахунок середнього заробітку здійснювався Позивачем самостійно на підставі розрахункових листків по заробітній платі та розрахунку середньоденної заробітної плати, викладеному у мотивувальній частині рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 24.09.14р., виходячи з наступного.

Для обчислення розміру компенсації враховувались нарахування за лютий та березень 2014 року (останні два календарних місяці роботи, як передбачено абз. 3 п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р.);

- до виплат, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати, було віднесено основну заробітну плату; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад), у відповідності з абз. 1 п. 3 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №100 від 08.02.1995р.;

- визначення середньоденного заробітку здійснювалось шляхом ділення середнього заробітку за останні два календарних місяці роботи на кількість фактично відпрацьованих робочих днів у періоді;

- обчислення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку провадилось шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, як встановлено абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №100 від 08.02.1995р.;

Виходячи з вищенаведених нормативних положень, розрахунок середнього заробітку здійснено Позивачем наступним чином:

1) 3000 (нарахована погодинна оплата за лютий 2014 року) + 3375 (нарахована погодинна оплата за березень 2014 року )+ 352,02 (доплата за роботу у нічний час у лютому 2014 р.) + 502,88 (доплата за роботу у нічний час у березні 2014 р.) + 300 (доплата за суміщення професій у лютому) + 337.50 (доплата за суміщення професій у березні 2014р.) х 40 (кількість фактично відпрацьованих робочих днів у періоді) = 196,69 (середньоденна заробітна плата).

2) 196,69 (середньоденна заробітна плата) х 108 (кількість робочих днів за період затримки остаточного розрахунку з 21.08.14р. по 23.01.15р., які мають бути оплачені середнім заробітком) = 21 242, 52грн. (заявлена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку на день подання позову складає 21242 (двадцять одна тисяча двісті сорок дві) грн. 52 коп.

Позивач повідомив суд про неможливість надання обґрунтованої довідки підприємства про середньоденну або середньомісячну заробітну плату, оскільки на його неодноразові письмові звернення про надання такої довідки та на аналогічні запити суду підприємство відповідало безпідставною відмовою, посилаючись на збій у роботі програмного забезпечення. Вказані обставини викладені в рішенні Комсомольського районного суду м. Херсона від 24.09.14р. та ухвалі Апеляційного суду Херсонської області від 19.11.14р.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що виключно Відповідач є суб'єктом, уповноваженим видавати довідки про розмір середньоденної заробітної плати, а також ту обставину, що підприємство чинить Позивачу перешкоди в отриманні відповідної довідки, Позивач заявив клопотати про її витребування.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Крім цього , відповідно до ст. 161 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

Як вбачається зі ст. 16 Податкового кодексу України, розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого з джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем).

Згідно пп. 1 п. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору.

За змістом пп. 1 п. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» компенсаційні виплати відносяться до бази нарахування єдиного внеску.

З урахуванням вищевикладеного, Позивач вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнуто з Відповідача на користь Позивача з урахуванням зобов'язань, які належать до утримання з доходу працівника.

Позов подано саме до господарського суду Херсонської області, оскільки ухвалою від "24" грудня 2014 р. господарський суд Херсонської області порушив справу про банкрутство Відповідача - Публічного акціонерного товариства «Таврійська будівельна компанія», код ЄДРПОУ 32702078.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 47, 115, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 5 Закону України «Про судовий збір», п. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 38, 54 ГПК України Позивач просив суд витребувати від ПАТ «Таврійська будівельна компанія» довідку про середній заробіток Вершини Анатолія Івановича (код ЄДРПОУ 32702078, місцезнаходження: 73011, м. Херсон, вул. Адмірала Макарова, буд.203) та стягнути з Відповідача на користь Вершини Анатолія Івановича (місце проживання: 73000, м. Херсон, вул. Шенгелія, буд. 13, корп. 2 кв. 5) середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку в сумі 21 242 грн. 52 коп. з урахуванням обов'язкових платежів.

Відповідач частково заперечує проти суми заявлених вимог, оскільки доводить, що при обчисленні середнього заробітку Позивачем взято за розрахункову величину невірний розмір середньоденного заробітку. Відповідач є безперервно діючим підприємством, де за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу. Позивач працював у позмінному графіку, а тому належним буде визначення середньогодинної заробітної плати.

З наданих до суду Позивачем копій розрахункових листів вбачається, що у лютому він відпрацював 161 годину, а у березні - 207 годин. Загалом за два місяці - 368 годин.

Нарахована заробітна плата без урахування компенсацій: лютий - 3652,02 грн., березень 4215,38 грн., а загалом - 7867,40 грн.

Середньогодинний заробіток складає: 7867,40 грн. : 368 годин = 21,38 грн./год.

Неможливо встановити, скільки змін і якої тривалості відпрацював би Позивач після звільнення. Тому його середньоденний заробіток розраховано виходячи із законодавчо встановленої середньої тривалості робочого дня у 8 годин (40-годинний п'ятиденний робочий тиждень).

Середньоденний заробіток становить: 21,38 грн. х 8 годин = 171,04 грн./день.

Звідси середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні: 171,04 грн./день х 108 робочих днів = 18 472,32 грн.

Позивачем же нарахована сума, що перевищує зазначену.

Щодо вини власника підприємства у затримці остаточного розрахунку Відповідач зазначив наступне. Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, обов'язковою умовою для виплати середнього заробітку звільненому працівникові є вина власника підприємства.

Відповідач вважає, що суд має врахувати приписи Верховного Суду України, викладені ним у листі від 01.01.2006 р. про узагальнення практики розгляду кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат, зокрема таке : "Безпідставною треба вважати таку невиплату заробітної плати яка вчинена за наявності об'єктивної можливості здійснити виплату, а для з'ясування такої можливості необхідно перевіряти фінансово-економічний стан підприємства, установи чи організації, де виявлено невиплату, а також мету використання коштів, які надходили на їхні рахунки."

При цьому Відповідач зазначає, що 12.09.2014 р. старшим державним виконавцем ВДВС Комсомольського РУЮ у м. Херсоні була винесена постанова про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти Відповідача на всіх його рахунках.

В результаті вказаних арештів Відповідач з об'єктивних причин не міг розпоряджатися своїми грошовими коштами, в тому числі виплатити заробітну плату Позивачу. При цьому Відповідач зі свого боку вжив необхідні заходи для врегулювання ситуації, а саме звернувся до начальника вище згадуваного ВДВС із заявою про зняття арештів з окремих рахунків у зв'язку з незаконністю їх накладення.

07.11.2014 р. начальником ВДВС Комсомольського РУЮ у м. Херсоні була винесена постанова про зняття арештів з коштів на рахунках Відповідача, у зв'язку з порушенням державним виконавцем вимог закону при накладенні арешту. Фактично арешти знято ПАТ "Приватбанк" 11.11.2014 р. Того ж дня Відповідачем перераховано заробітні плати співробітникам, в тому числі Позивачу - 2660,84 грн.

Таким чином, Відповідач вважає, що у період з 12.09.2014 р. по 10.11.2014 р. відсутня вина Відповідача у затримці остаточного розрахунку з Позивачем. Затримка викликана незаконним арештом коштів підприємства, отже, стягнення середнього заробітку за цей період є безпідставним.

В той же час, Відповідач застерігає, що Позивач під час розгляду спору між сторонами в Апеляційному суду Херсонської області, ухвала від 19.11.2014 р. якого приєднана до позову, не повідомив суд про часткове погашення Відповідачем заборгованості із заробітної плати. Також не повідомив про це Позивач і ВДВС, до якого звернувся з двома виконавчими листами, виданими на одну й ту саму заборгованість (40 879,49 грн.): 1) виконавчий лист № 667/6957, виданий 26.09.2014 р. Комсомольським районним судом Херсонської області (втратив силу, у зв'язку з оскарженням рішення суду); та 2) виконавчий лист № 667/6957, виданий 08.12.2014 р. Комсомольським районним судом Херсонської області.

Виконавче провадження було відкрито на підставі обох виконавчих документів і могло призвести до подвійного стягнення з Відповідача одного і того ж боргу. Лише 14.02.2015 р. було повернуто Комсомольському районному суду м. Херсона виконавчий лист від 26.09.2014 р. після відповідного звернення Відповідача з клопотанням про це.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено поняття і види доказів Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 33 ГПК України встановлено обов'язок доказування і подання доказів, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Докази мають бути належними і допустимими. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно, погоджується. Згідно ч. 7 даної статті право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Незважаючи на свій обов'язок вчасно виплачувати заробітну плату та провести остаточний розрахунок при звільненні, Відповідач до теперішнього часу не провів повну виплату належних Позивачеві сум, чим грубо порушив його права.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначених в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З урахуванням наданих відповідачем довідок щодо розміру заборгованості по заробітній платі, належній до виплати позивачу, а також довідки щодо розміру середньогодинної заробітної плати з виключенням сум відрахування на податки, збори та інші обов'язкові платежі позивачем здійснено розрахунок суми заборгованості.

За правилами п. 8 розділу 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 р. N 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно п. 3 розділу 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 р. N100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Як зазначено в п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України N13 від 24.12.99 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 161 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

Як вбачається зі ст. 16 Податкового кодексу України, розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого з джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем).

Позивач погодився з розрахунками Відповідача стосовно порядку визначення його середньоденної заробітної плати.

Відповідно до частини 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Позивач скористався приписами статті 22 ГПК України, якою передбачено право Позивача до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, мотивуючи наступним. Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Оскільки станом на 25.03.15р. Відповідачем не проведено остаточний розрахунок по заробітній платі, а у позовній заяві заявлено про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку по 23.01.2015р. (день подання позовної заяви), Позивач вважає за необхідне збільшити розмір позовних вимог у цій частині.

При здійсненні уточненого розрахунку враховано дані щодо середньоденного заробітку, зазначені у відзиві на позовну заяву Відповідача №157/07 від 16.03.2015р.

Розрахунок проводився наступним чином:

171,04 грн. (середньоденна заробітна плата) х 150 (кількість робочих днів за період затримки остаточного розрахунку з 21.08.2014р. по 25.03.2015р., які мають бути оплачені середнім заробітком) = 25 656,00 (заявлена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку).

Стосовно доводів Відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву № 157/07 від 16.03.2015р., Позивач зазначив наступне.

Хоча відповідач заперечує проти позову, він фактично визнав наявність підстав для його задоволення. Так, відповідач підтверджує, що із належної Позивачеві суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 24 947,60 грн. в добровільному порядку ним було сплачено всього 2 660,84 грн. Крім цього, 13.02.2015р. ВДВС Комсомольського РУЮ перераховано на рахунок Позивача частину заборгованості у сумі 3 728,72 грн. у порядку примусового стягнення з ПАТ «Таврійська будівельна компанія». Станом на 25.03.2015р. заборгованість по заробітній платі складає 18 558,04 грн.

Таким чином, відповідно до ст. 117 КЗпП України відсутність повного розрахунку по заробітній платі зі звільненим працівником є підставою для нарахування та стягнення середнього заробітку за увесь час затримки до дня фактичної виплати.

Відповідач стверджує, що не проведення розрахунку з Позивачем у період з 12.09.14р. по 10.11.14р. через арешт коштів на його банківських рахунках є об'єктивною обставиною відсутності його вини. Суд погоджується із запереченнями Позивача та вважає, що такі твердження не заслуговують на увагу суду, оскільки у даний період відповідач міг здійснити виплату за рахунок грошових коштів, наявних у касі підприємства. Крім цього, 21.10.2014р. виконавче провадження № 45025887з примусового виконання виконавчого листа № 667/6957 від 26.09.14р. про стягнення з ПАТ «Таврійська будівельна компанія» заборгованості із заробітної плати в сумі 24947,60 грн. та середньомісячного заробітку в сумі 15931,89грн. на користь Вершини А.І. було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 44731026, в рамках якого 12.09.14р. і було накладено арешт коштів на банківських рахунках Відповідача. Отже, вказаний арешт поширювався і на вимоги Позивача щодо виплати заборгованості із заробітної плати.

Крім того, за змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.99р. « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за порушення строків проведення остаточного розрахунку.

В той же час, посилання Відповідача на лист Верховного суду України від 01.01.06р. про узагальнення практики розгляду судами кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат є недоцільним, оскільки наведений у відзиві уривок з даного листа стосується ознак складу злочину, передбаченого ст. 175 КК України, а не підстав застосування відповідальності за ст. 117 КЗпП України. Відповідач жодними належними та допустимими доказами не спростував наявність його вини у невиплаті заборгованості по заробітній платі.

З урахуванням відомостей стосовно порядку нарахування та розміру середньоденної заробітної плати, наданих Відповідачем у відзиві, Позивач просить стягнути з Відповідача середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 25656 (двадцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп. з урахуванням обов'язкових платежів.

Разом з тим Відповідач надав до суду відомості про фактичну зарплату плату без урахування ставок внесків, податків та зборів.

При розрахунку середнього заробітку взято до уваги, що Позивач працював у позмінному графіку. Заробітна плата обчислювалась виходячи з кількості відпрацьованих годин. Тому необхідно визначити саме середньогодинний, а не середньоденний заробіток. Відповідно до п. 5 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок № 100), нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати..

Згідно з абз. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З наданих до суду Позивачем копій розрахункових листів вбачається, що у лютому він відпрацював 161 годину, а у березні - 207 годин. Загалом за два місяці - 368 годин.

Нарахована заробітна плата без урахування компенсацій з врахуванням податків і зборів: лютий - 3652,02 грн., березень 4215,38 грн., а загалом - 7867,40 грн.

Середньогодинний заробіток складає:

7867,40 грн. : 368 годин = 21,38 грн./год. (без виключення податків і зборів);

21,38 грн./год. - 0,32 грн. - 0,77 грн. - 3,09 грн. = 17,20 грн./год. (після виключення податків і зборів), де

21,38 грн./год. - середньогодинна заробітна плата без виключення податків і зборів.

1,5% - ставка військового збору (21,38 грн. * 1,5% = 0,32 грн.);

3,6% - єдиний соціальний внесок; (21,38 грн. * 3,6% = 0,77 грн.);

15% - податок на доходи фізичних осіб ((21,38 грн. - 0,77 грн.) * 15% = 3,09 грн.)

За таких обставин розмір середньоденної заробітної плати Позивача (після виключення податків і зборів), становить 17,20 грн./год. х 8год. = 137,60 грн.

Отже, належна до стягнення з Відповідача на користь Позивача сума середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні становить :

137,60 грн. (середньоденна заробітна плата) х 150 (кількість робочих днів за період затримки остаточного розрахунку з 21.08.2014р. по 25.03.2015р.) = 20640грн.

В судовому засіданні Позивачем перевірено надані Відповідачем розрахунки, Позивач погодився з наведеними розрахунками Відповідача. Сторони в судовому засіданні дійшли згоди про те, що Позивач має право отримати від Відповідача 20640грн. середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період затримки остаточного розрахунку з 21.08.2014р. по 25.03.2015р.

Кількість робочих днів з 21 серпня 2014р. по 25 березня 2015р. становить 150 дні, що підтверджується розрахунком. Тобто, кількість робочих днів помножене на середньоденний заробіток дасть суму компенсації за час затримки розрахунку 150 днів х 137,60 грн. = 20 640 грн.

Згідно ст. 116 КЗпП України підприємство зобов'язано при звільненні працівника виплатити всі суми, що належать йому від нього, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у цій частині і стягнути з відповідача зазначену вище заборгованість компенсації за час затримки розрахунку, у сумі 20640 грн. на користь Позивача, оскільки відповідно до ст. 117 КЗпП України звільнений працівник має право на таку компенсацію.

Відповідно до частини 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно ст.5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011р. № 3674 - У1, Позивач звільнений від сплати судового збору. За таких обставин суд, повністю задовольняючи заявлений позов, стягує з відповідача в доход бюджету судових збір пропорційно розміру задоволених вимог, тобто, у розмірі 100 %.

Мінімальний розмір судового збору при поданні заяви до господарських судів України, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011р. № 3674 - У1, становить 2 % від суми позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати , що складає 1827 грн.

В судовому засіданні суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, роз'яснив сторонам порядок отримання судового рішення та його оскарження.

Керуючись ст. ст. 1, 2 , 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 1, 10 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " , суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Таврійська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 32702078, місцезнаходження: 73011, м. Херсон, вул. Адмірала Макарова, буд.203) на користь Вершини Анатолія Івановича (місце проживання: 73000, м.Херсон, вул. Шенгелія, буд. 13, корп. 2 кв. 5, ідент номер 1829702211) компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 20640 ( Двадцять тисяч шістсот сорок ) гривень ( без нарахування податків та зборів).

2. У стягненні 5 016 грн. відмовити.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Таврійська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 32702078, місцезнаходження: 73011, м. Херсон, вул. Адмірала Макарова, буд.203) в доход спеціального фонду державного бюджету на р/р № 31215206783002 в ГУДКСУ у Херсонській області МФО 852010 код ЄДРПОУ 37959779 одержувач УДКСУ у місті Херсоні., призначення платежу - судовий збір код 03500045 - судовий збір в сумі 1827,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Херсонської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня підписання даного рішення, згідно ст. 93 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 31.03.2015р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна