Court ruling № 42967155, 24.02.2015, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/66201/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській областіна постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 26.12.2011та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013у справі №2а-11628/11/1370за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Яричів»доДержавної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Яричів» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2011 № 0000592301.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.02.2011 по 28.02.2011, за результатами якої складено акт № 106/23-0/34928161 від 28.04.2011;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216,ст.662, ст.655 та ст.656 ЦК України в частині недодержання вимог в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п.5 ст.203 ЦК України), п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, за висновками податкового органу, позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 391 220,56 грн. по господарських операціях з ТОВ «Мораксель»;

- на підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000592301 від 12.08.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 391 221,56 грн. (яких: 391 220,56 грн. - основний платіж та 0,1 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Контролюючий орган, з врахуванням даних акту перевірки контрагента позивача ТОВ «Мораксель», дійшов висновку, що господарські договори, які укладені між позивачем та вказаним контрагентом, не спричинили настання правових наслідків, а отже, є нікчемними, а тому вважає неправомірним формування позивачем спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами їх здійснення.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем з ТОВ «Мораксель» укладено договір купівлі-продажу № 01312 від 31.01.2011 на поставку макухи соняшника.

Дослідивши подані позивачем докази правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість (а саме, первинні документи податкової звітності), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ними підтверджено факт здійснення господарських операцій щодо поставки товару.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач ані в акті перевірки, ні в поданих запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять надані позивачем первинні бухгалтерські документи, та не вказував на їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Колегія судів касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, що поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами фактично здійснених господарських операцій, у той час як відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірність прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний