log in
ENG
ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
____________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“26” березня 2009р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Карася О.В.
Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Пилипчук Н.Г.
.
при секретарі: Євтушевському В.М.
за участю представників:
позивача: Стогова В.С.
відповідача: Кривобок Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 11.01.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р.
у справі № 46/611-а
за позовом Закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія Україна -Аероальянс»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2005р. Закрите акціонерне товариство «Авіакомпанія Україна-Аероальянс» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000272201/0 від 30.03.2005р. та № 0000272201/3 від 25.10.2005р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом з перевищенням меж компетенції, а крім того, у розрахунках між резидентами і нерезидентами допускається використання українських карбованців, якщо розрахунки здійснюються з резидентами країн зони функціонування рубля.
Постановою Господарського суду м. Києва від 11.01.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р., позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятими в справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.
В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги, та просив її задовольнити.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу та в судовому засіданні представник позивача просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01.01.2003 року по 01.10.2004 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 1196/23-16400658 від 28.03.2005р. (далі - Акт перевірки).
На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000272201/0 від 30.03.2005р. про визначення позивачу відповідно до ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993р. податкового зобов'язання в сумі 1589601,34 грн.
За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення скаргу позивача залишено без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000272201/3 від 25.10.2005р.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами допускається використання не іноземної валюти, а українських карбованців без отримання відповідної ліцензії, якщо розрахунки здійснюються з резидентами країн зони функціонування рубля.
Проте, суд касаційної інстанції не може в повному обсязі погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було укладено договори на виконання чартерних рейсів з громадянином Російської Федерації ОСОБА_1, а саме:
№ G-03/01-07 від 18.01.2003р. - ціна чартеру 105 599,34 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 105 599,34 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ G-03/02-09 від 12.02.2003р. - ціна чартеру 60 475,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 60 475,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 34/04-03 від 11.04.2003р. - ціна чартеру 133 500,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 133 500,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 37/04-03 від 25.04.2003р. - ціна чартеру 68 010,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 68 010,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 48а/07-03 від 07.06.2003р. - ціна чартеру 74 200,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 74 200,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 53/08-03 від 04.08.2003р. - ціна чартеру 55 650,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 55 650,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових в касу підприємства фізичною особою.
№ 60/09-03 від 15.09.2003р. - ціна чартеру 68 465,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 68 465,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 61/09-03 від 17.09.2003р. - ціна чартеру 44 446,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 44 446,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 90а/12-03 від 15.12.2003р. - ціна чартеру 107 000,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 107 000,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 15/01-04 від 29.01.04 р. - ціна чартеру 113 850,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 113 850,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 24/03-04 від 17.03.2004р. - ціна чартеру 276 876,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 276 876,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 34/06-04 від 30.06.2004р. - ціна чартеру 156 930,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 156 930,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 36а/07-04 від 19.07.2004р. - ціна чартеру 171 300,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 171 300,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 48а/06-04 від 18.08.2004р. - ціна чартеру 111 300,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 111 300,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
№ 59/09-04 від 27.09.2004р. - ціна чартеру 42 000,00 грн. Згідно з Актами виконаних робіт послуги надані на суму 42 000,00 грн. Розрахунки проведені шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства фізичною особою.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У матеріалах справи наявний лише договір № 48А/08-04 від 18.08.2004р. на виконання чартерного рейсу за ціною 111300,00 грн., а інші договори відсутні.
Судами попередніх інстанцій в порушення вказаних норм процесуального права не було витребувано від позивача відповідних договорів на виконання чартерних рейсів. Дані договори не досліджувались судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи, що унеможливило з'ясування ними тієї обставини, чи було передбачено сторонами цих договорів проведення розрахунків за надані послуги у національній валюті України. Хоча судами і зроблено висновок про можливість таких розрахунків без отримання відповідної ліцензії з посиланням на п.1 Інструктивного листа «Щодо порядку розрахунків з країнами зони функціонування рубля» № 19029/730 від 26.04.1993р.
Але з'ясування вищеназваних обставин має важливе значення для правильного вирішення даного спору по суті. Адже, згідно з пунктом 2.6 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 49 від 08.02.2000р., здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувались при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України - на суму таких розрахунків).
За загальним правилом, здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993р. (далі - Декрет) у разі якщо у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта, такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Підпунктом «б» пункту 4 статті 5 Декрету визначено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету.
Також судами попередніх інстанцій не було враховано, що за порушення вимог законодавства, якими встановлені правила операцій з валютними цінностями (в тому числі, і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. № 15-93) не можуть застосовуватись штрафні санкції шляхом прийняття у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ такої форми акту ненормативного характеру як податкове повідомлення-рішення.
Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ є спеціальним законом із питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), перелік яких передбачає Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-XII, а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, а податкове повідомлення - це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення може бути прийнято лише щодо податкових зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових) платежів, перелік яких визначений Законом України «Про систему оподаткування», а також зі сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.
Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 не є законом з питань оподаткування.
З аналізу змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України вбачається, що санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.
Штраф, стягнення якого передбачено статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. № 15-93 за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, належить до адміністративно-господарських санкцій (статті 239, 241 Господарського кодексу України).
Колегія суддів Вищого адміністративного суду зазначає, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугувало порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. № 15-93, за які контролюючий орган має право застосувати штрафні санкції. Тому податкове повідомлення-рішення, де штрафні санкції визначені як податкове зобов'язання, може бути прийняте тільки при порушенні податкового законодавства, але ця обставина не є підставою для визнання спірного повідомлення-рішення недійсним у цілому.
У разі встановлення факту здійснення підприємством порушення, податкове повідомлення-рішення може бути визнано недійсним виключно у частині визначення штрафних санкцій як податкового зобов'язання.
При цьому суди також мали перевірити дотримання податковим органом строків застосування адміністративно-господарських санкцій, визначених статтею 250 Господарського кодексу України, оскільки застосування таких санкцій за закінченням строків є неправомірним.
Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 «Про судове рішення» (зі змінами та доповненнями) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва задовольнити частково.
Постанову Господарського суду м. Києва від 11.01.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2006р. у даній справі скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України.
