№ 42538097, 28.01.2015, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року Справа № 918/1364/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.,суддівКоробенка Г.П., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ГРЕЙН-СЕРВІС"на постановуРівненського апеляційного господарського судувід05.12.2014у справі№918/1364/14Господарського судуРівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ГРЕЙН-СЕРВІС"до1. Рівненського обласного центру зайнятості 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ-ВОЛИНЬ"третя особаДочірнє підприємство "Укрбурштин" Державної акціонерної компанії "Українські поліметали"провизнання недійсним договору

за участю

- відповідача-2:Лиманець О.О. (довіреність від 25.12.2014р.),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ГРЕЙН-СЕРВІС" (далі - позивач) просило суд визнати недійсним договір №62 від 23.07.2014, укладений між Рівненським обласним центром зайнятості (далі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗ-ВОЛИНЬ" (далі - відповідач-2), про відступлення права вимоги в розмірі 179 400,00 грн. до Дочірнього підприємства "Укрбурштин" Державної акціонерної компанії "Українські поліметали" (далі - третя особа). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1, уклавши 21.07.2014 договір уступки права вимоги до третьої особи в сумі 179 400,00 грн. з позивачем, уклав 23.07.2014 подібний договір з відповідачем-2 про теж саме, тобто другий раз передав іншій особі право вимоги, яке було вже передане позивачу, в зв'язку з чим другий договір не був спрямований на реальне настання наслідків і має бути визнаний недійсним з цих підстав.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.11.2014 (суддя Бережнюк В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мамченко Ю.А., судді - Дужич С.П., Саврій В.А.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального права.

Позивач звернувшись з письмовим клопотанням, просив відкласти розгляд касаційної скарги мотивуючи неможливістю забезпечити участь своїх представників в судове засідання, обґрунтовуючи їх зайнятістю в судовому засіданні в іншій справі.

Згідно ж приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду касаційної скарги здійснюється лише у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, а оскільки таких обставин не вбачається, з урахуванням наведеного та тієї обставини, що ухвалою Вищого господарського суду України від 05.11.2012р. учасники процесу попереджались що неявка їх уповноважених представників не перешкоджає розгляду касаційної скарги, враховуючи неможливість вчинення у суді касаційної інстанції процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, що визначено статтею 1115 наведеного кодексу, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а згідно пункту 4 частини другої статті 11111 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 21.07.2014 між відповідачем-1 (Первісний кредитор) та позивачем (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, що належить Первісному кредиторові, у розмірі 179400 грн. 00 коп., що включена до четвертої черги реєстру вимог кредиторів у справі №8/24 про банкрутство Дочірнього підприємства "Укрбурштин" державної акціонерної компанії "Українські поліметали" (далі - Боржник), затвердженого ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.01.2004, що виникла між Первісним кредитором та Боржником за договором №12 від 28.12.1994 (далі - Основне зобов'язання).

Відповідно до пункту 2.1. договору згідно з відступленням права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору, на умовах визначених в пункті 2.2. цього договору, заборгованість у розмірі 179400 грн. 00 коп. шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок Первісного кредитора.

На виконання умов договору позивачем було здійснено платіж у сумі 179400 грн. 00 коп. на користь Рівненського обласного центру зайнятості, що підтверджується наявною у справі копією платіжного доручення від 28.07.2014.

Судами також встановлено, що в подальшому 23.07.2014 між відповідачем-1 (Первісний кредитор) та відповідачем-2 (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №62, за яким Первісний кредитор на умовах цього договору відступає на користь Нового кредитора, а Новий кредитор набуває право вимоги у розмірі 179400 грн. 00 коп. до Дочірнього підприємства "Укрбурштин" державної акціонерної компанії "Українські поліметали" (далі - Боржник), що включене до четвертої черги реєстру вимог кредиторів у справі №8/24 про банкрутство Боржника, затвердженого ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.01.2004, що виникла у Боржника перед Первісним кредитором за договором №12 від 28.12.1994 (Основне зобов'язання).

Згідно пункту 2.1. договору за відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує на користь Первісного кредитора винагороду у розмірі 179400 грн. 00 коп. частинами та у строки, встановлені у пункті 2.2. Договору, за яким оплата здійснюється Новим кредитором у повному розмірі в термін до 15.08.2014.

На виконання умов Договору відповідачем-2 було здійснено платіж у сумі 179 400 грн. 00 коп. на користь Рівненського обласного центру зайнятості, що підтверджується наявною у справі копією платіжного доручення №2 від 30.07.2014.

Звернувшись із позовом позивач вважає, що останній договір не був спрямований на реальне настання наслідків щодо відступлення права вимоги відповідачем-1 і набуття цього права відповідачем-2, тому що такі наслідки уже настали між позивачем та відповідачем-1.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував зокрема тим, що оскільки на момент укладення спірного договору існувала об'єктивна реальна можливість настання правового результату після укладення цього договору, і такий результат був досягнутий шляхом виконання зобов'язання у вигляді перерахування зазначеної у договорі суми коштів, то сторонами такого договору досягнуто відповідного правового результату, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів у цій частині виходячи з наступного.

За змістом статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Положення частини п'ятої статті 203 вказаного Кодексу, яким визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, передбачає реальну можливість виконання досягнутого його учасниками волевиявлення.

Судами обох інстанцій не встановлено, а позивачем не доведено, що на час вчинення спірного правочину визначені у ньому правові наслідки не могли реально настати. При цьому судами встановлено виконання сторонами такого правочину щодо оплати та прийняття коштів.

Враховуючи підстави позову та вище викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів про те, що позов із наведених у ньому підстав задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ГРЕЙН-СЕРВІС" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2014 у справі Господарського суду Рівненської області №918/1364/14, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.П. Коробенко

Г.М. Мачульський