№ 42340338, 19.01.2015, Chernihiv District Administrative Court

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 січня 2015 року Чернігів Справа № 825/3850/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Д'якова В.І.,

за участю секретаря - Воєдило Л.П.,

представника відповідача - Замури Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки Менської виправної колонії №91 Гетьмана Володимира Вадимовича, Менської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№91) про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки Менської виправної колонії №91 Гетьмана Володимира Вадимовича (далі - молодший інспектор ВНБ Менської ВК №91 Гетьман В.В., відповідач -1), у якому просить суд: визнати протиправними дії молодшого інспектора ВНБ Менської ВК №91 Гетьмана В.В щодо позбавлення позивача можливості здійснення телефонних дзвінків, через невиконання позивачем незаконних вимог відповідача; визнати нанесення позивачу моральної шкоди молодшим інспектором ВНБ Менської ВК №91 Гетьманом В.В своїми протиправними діями (бездіяльністю); стягнути з молодшого інспектора ВНБ Менської ВК №91 Гетьман В.В на користь позивача моральну шкоду в сумі три тисячі гривень.

Свої вимоги ОСОБА_2 мотивує тим, що молодший інспектор ВНБ Менської ВК №91 Гетьман В.В., для здійснення телефонного дзвінка, вимагав від нього написати відповідну заяву, що є порушенням вимог Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України «Про внесення змін до КВК України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 08.04.2014. Позивач також посилається на те, що дії відповідача -1 призвели до його душевних переживаннях через неможливість здійснювати телефонні дзвінки додому, в м. Маріуполь, тому відповідач - 1 завдав йому моральну шкоди, яку позивач оцінює в три тисячі гривень.

Протокольною ухвалою суду від 14.01.2015 до участі у справі, в якості другого відповідача, залучено Менську виправну колонію управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№91) (далі - Менська ВК №91, відповідач-2).

Позивач в судове засідання не з'явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, в позовних вимогах просив проводити розгляд справи без його участі.

Відповідач -1 в судове засідання не з'явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав суду заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі та проти позову заперечував.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні позов не визнав. Також представник надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких виклав свою позицію проти доводів позивача та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідачі діяли в межах та в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Вислухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджений 10.10.2012 Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч.1 ст. 121, ч.2, 4 ст. 185, ч.3 ст. 186, ч.1 ст. 70 КК України до 7 років позбавлення волі.

ОСОБА_2 відбуває покарання в Менській ВК № 91 з 31.01.2014.

В позовній заяві позивач ставить питання неправомірності дій відповідача -1, а саме ненадання йому телефонної розмови без написання зави, чим порушено його право.

Згідно частини 1 та 2 статті 102 Кримінально-виконавчого кодексу України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених. Режим у виправних колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.

Пунктом 6 частини 1 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засудженні, які відбувають покарання у виді позбавлення волі мають право здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.

08 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України №1186-VII «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів».

Вказаним законом були внесені зміни, зокрема, в статтю 110 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Так, відповідно до частини 5 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.

Разом з тим, на даний час відсутній підзаконний нормативно-правовий акт, що передбачав би порядок реалізації права засуджених на телефонні дзвінки без обмежень.

Голова Державної пенітенціарної служби України листом від 08.05.2014 №2/1/2-12/чч зобов'язав адміністрації установ до внесення змін до нормативно правових актів, у разі відсутності в установі виконання покарань таксофону або стаціонарного телефону у черговій частині установи з виходом на міжміський зв'язок надання телефонних розмов засудженим здійснювати за допомогою рухомого (мобільного) зв'язку. Телефонні розмови, у тому числі під час перебування засуджених у стаціонарних закладах охорони здоров'я, проводити за їх рахунок, під контролем представників адміністрації протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. Телефонні розмови надавати засудженим за їх письмовими заявами, в яких зазначається: адреса, телефонний номер абонента та тривалість розмови. Факт надання засудженим телефонної розмови фіксується у відповідному журналі (а.с. 47-48).

Дана вимога Державної пенітенціарної служби України виконувалась Менською ВК №91, що підтверджується заявою позивача від 22.09.2014 про надання йому телефонної розмови та наданням йому таких розмов, протягом грудня 2014 року, що підтверджується журналом реєстрації телефонних розмов (а.с.34, 39-44).

Таким чином, судом встановлено, що позивач не був обмежений у праві на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а вимога щодо написання заяви на отримання права на телефонний дзвінок у вільний від роботи час, є лише формою упорядкування та способом контрою адміністрацією установи вказаного процесу.

Крім того, суд звертає увагу, що приписами пункту 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивачем є, зокрема, особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

З вказаної правової норми вбачається, що особа може звернутися до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій, рішень суб'єкта владних повноважень лише в тому випадку, якщо такі дії, рішення безпосередньо впливають на її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Тобто, особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які дії, рішення суб'єкта владних повноважень, які, на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що зумовлюють виникнення, зміну або припинення певних правовідносин, учасником яких є особа, яка подала адміністративний позов.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.

Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що станом на день розгляду даної справи в суді, позивач не має порушеного права, свободи чи інтересу, яке б підлягало судовому захисту, що є підставою для відмови в задоволенні позову в частині визнання протиправними дії молодшого інспектора ВНБ Менської ВК №91 Гетьмана В.В щодо позбавлення позивача можливості здійснення телефонних дзвінків, через не написання ним відповідної заяви.

Оскільки суд прийшов до висновку про правомірність дій відповідачів, то в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з молодшого інспектора ВНБ Менської ВК №91 Гетьмана В.В. моральної шкоди в сумі три тисячі гривень, необхідно відмовити.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частин 1, 3 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Чернігівський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя підпис В.І. Д'яков

З оригіналом згідно.

Суддя В.І. Д'яков