№ 42015427, 23.12.2014, Kyiv Commercial Court of Appeal

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2014 р. Справа№ 910/14586/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Лопух Т.М. - представник за дов. №ПР/10-05/184 від 01.09.2014р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

на рішення Господарського суду м. Києва від 02.10.2014 р.

у справі № 910/14586/14 (суддя: Ващенко Т.М.)

за позовом Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях"

до Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

про стягнення 3 445,41 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство водних шляхів "Укрводшлях" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором на надання щоденного інформаційного зведення № 116п/1 від 17.05.12. в розмірі 3445,41 грн. (2996,19 грн. - сума основного боргу; 338,57 грн. - збитки від інфляції; 103,18 грн. - 3% річних).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2014 р. позов Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях" задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт на користь Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях" 2996,19 грн. - основного боргу, 7,47 грн. - пені; 338,57 грн. - збитків від інфляції; 103,18 грн. - 3% річних, 1 827,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2014р., у справі №910/14586/14 повністю і припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, рішення було винесено без участі відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 03.11.2014 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" було прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в засідання Київського апеляційного господарського суду 23.12.2014 р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»).

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 23.12.2014р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2014р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.05.2012р. між Державним підприємством водних шляхів "Укрводшлях" (виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Київський річковий порт" (замовник) було укладено договір на надання щоденного інформаційного зведення № 116/п1 (далі - договір), предметом якого відповідно до умов договору є зобов'язання замовника доручити, а виконавця взяти на себе зобов'язання по підготовці та наданню щоденного інформаційного зведення спеціалізованої гідрометеорологічної інформації протягом навігації 2012 року на E-mail: disport@ukr.net.

Договір набуває чинності з дня підписання і діє до кінця навігації 2012 року.

Договором, а саме, п. 2.1. визначені обов'язки Виконавця: забезпечувати Замовника послугами кожен день до 13-ї години; сповіщати Замовника про будь-які зміни умов надання послуг, але не пізніше, ніж за 14 днів до моменту введення змін.

Відповідно до п. 3.1. Договору, вартість надання послуг становить 150,96 грн. за добу, в тому числі ПДВ 25,16 грн.

Згідно п. 3.2. Договору, надання послуг щомісячно підтверджується відповідними актами, які підписуються та затверджуються сторонами не пізніше п'ятого числа наступного за звітним місяця.

Відповідно до п. 3.3. договору, замовник щомісячно до десятого числа здійснює передоплату в розмірі 100% вартості послуг, виходячи з їх добової вартості та кількості календарних днів упродовж розрахункового місяця.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем наданих послуг за договором.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В матеріалах справи містяться акти прийманні-передачі виконаних робіт: № 63 від 31.05.12., № 81 від 30.06.2012р., № 104 від 31.07.2012р., № 228 від 31.08.2012р., № 187 від 30.09.2012р., № 229 від 31.10.1202р., № 269 від 30.11.2012р., № 276 від 31.12.2012р. на загальну суму 32607,36 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, дані акти були підписані повноважними представниками сторін, та не містять будь-яких зауважень щодо кількості та якості наданих послух виконавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив наданні послуги частково на загальну суму 29 611,17 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № Пр/10-07/01 від 15.01.2014р. з вимогою сплатити наявну заборгованість в розмірі 2996,19 грн.

Відповіді на вказану претензію та доказів оплати заборгованості матеріали справи не містять. Вказаного відповідачем не спростовано.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги однак не оплатив їх вартості, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошові кошти в розмірі 2996,16 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 7,47 грн. - пені., 103,18 грн. - 3% річних та 338,57 грн. - збитків від інфляції.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що за несвоєчасну оплату послуг або перерахування коштів не в повному обсязі Замовник сплачує пеню 0,5% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році").

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд, здійснивши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, погоджується з висновком суду першої інстанції, що пеня підлягає стягненню в розмірі 7,47 грн. - пені., 103,18 грн. - 3% річних та 338,57 грн. - збитків від інфляції.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, оскільки рішення було винесено без участі відповідача, огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями №№ 31077927, 30013607 (наявні в матеріалах справи).

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що розгляд позовної заяви обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представником обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2014р. у справі №910/14586/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" - задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2014р. у справі №910/14586/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14586/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун