Court ruling № 41867204, 02.12.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2014 року м. Київ К/800/18304/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Загороднього А.Ф., Швеця В.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив: скасувати наказ №36-о начальника ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 29.08.2013 року ; визнати нечинним результати службового розслідування відносно ОСОБА_4, викладені в Акті від 29.08.2013 року; зобов'язати ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області видати наказ про звільнення ОСОБА_4 зі служби за ч. 1 ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням»; внести зміни в запис у трудовій книжці ОСОБА_4 щодо формулювання причини звільнення; видати ОСОБА_4 дублікат трудової книжки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ від 29.08.2013 року № 36-о про звільнення ОСОБА_4; зобов'язано Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області видати наказ про звільнення ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 38 КЗпП України згідно поданої ним заяви від 13.08.2013 року; внесено відповідні зміни щодо причин звільнення в запис у трудовій книжці ОСОБА_4 та видано йому дублікат трудової книжки.

Вважаючи, що рішення першої та апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та відмовити у задоволені позову.

Письмових заперечень на касаційну скаргу від позивача до суду касаційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 16.08.2013 року на адресу ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області надійшла заява ОСОБА_4 від 13.08.2013 року про звільнення з роботи за власним бажанням у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, однак не була вирішена.

Разом з тим, відповідач наказом № 36-о від 29.08.2013 р. ОСОБА_4, начальника відділу ІТ обліку платників податків звільнено з роботи за одноразове грубе порушення трудових обов'язків згідно ч. 1 ст. 41 КЗпП України на підставі акту службового розслідування від 29.08.2013 р., згідно висновку якого позивач порушує обмеження, пов'язані з проходженням державної служби, а також за допущений вчинок, який порочить його як державного службовця та дискредитує державний орган, в якому він працює, зокрема неодноразове відлучення за межі податкового органу, та недоведений факт отримання ним неправомірної вигоди (матеріали кримінального провадження № 42013150000000146 від 09.08.2013 року).

Часткового задовольняючи позовні вимоги, суди перших інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів, виходили з того, що підстав для звільнення позивача за вказаною статтею в спірному наказу не має, так як він не вчиняв жодного дисциплінарного проступку, як і вичинку, що дискредитує держаний орган та порочить його як держаного службовця, про що свідчить акт службового розслідування та незакінчене кримінальне провадження. Заява про звільнення за власним бажанням не була розглянута та вирішена, а відтак має бути задоволена, із зміною формулювання підстав звільнення зазначених в його трудовій книжці, шляхом видачі дублікату.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках передбачений статтею 40 Кодексу законів про працю України.

Стаття 41 цього Кодексу визначає додаткові підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема у випадках: 1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; 2) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати; 3) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; 4) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи; 5) перебування всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції" у прямому підпорядкуванні у близької особи; 6) припинення повноважень посадових осіб.

Враховуючи положення пункту 27 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходили з відсутності підстав для звільнення позивача з роботи, оскільки в наказі про звільнення не наведені конкретні факти порушення ним обмеження, пов'язані з проходженням державної служби, а також за допущений вчинок, який порочить його як державного службовця та дискредитує державний орган, в якому він працює.

Матеріали кримінального провадження не можуть слугувати на користь висновку про допущення вказаних порушення трудового законодавства позивачем як державним службовцем, так як це вірно визначили суди попередніх інстанції, застосовуючи при цьому статтю 62 Конституції України.

Відповідають трудовому законодавству висновки судів про задоволення позовних вимог в частині зміни підстави звільнення позивача за власним бажанням та видачі дублікату трудової книжки з даним записом, оскільки заява від 16.08.2013 року ним була подана до винесення спірного наказу, а відтак мала бути врахована та вирішена відповідачем.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скаргзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року у справі № 813/7198/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: А.Ф. Загородній

В.В. Швець