Court ruling № 41734471, 02.12.2014, Poltava Regional Court of Appeal

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/1896/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/3742/14

Головуючий у 1-й інстанції Кузнєцов А.В.

Доповідач Кузнєцова О. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Мартєва С.Ю. Хіль Л.М.

при секретарі Колодюк О.П.

за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом та просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь заборгованість за договором позики від 15 січня 2012 року в сумі 17 371,27 грн., а також витрати зі сплати судовго збору та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 15 січня 2012 року вона уклала з ОСОБА_3 договір позики, відповідно до якого передала останній 10 000 грн. із зобов'язанням повернути до 30 червня 2012 року 15 000 грн.

Відповідач добровільно свої договірні зобов'язання на момент подання позову не виконала, а тому стягненню підлягає сума боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 та просила скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справит, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Судове рішення ухвалене у справі відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 січня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець зобов'язується передати позичальникові 10 000 грн. на строк до 30 червня 2013 року.

Відповідно до п.5 вказаного договору, договір вважається укладеним з моменту фізичної передачі позикодавцем позичальникові обумовленої суми.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що нею не було доведено факт передачі ОСОБА_3 грошових коштів на виконання умов договору позики від 15 січня 2012 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як вбачається з аналізу договору позики від 15 січня 2012 року він не встановлює факту передання грошових коштів позичальникові ОСОБА_3, а лише встановлює обов'язок ОСОБА_1 здійснити таке передання.

Посилання апелянта на те, що письмова форма договору позики є доказом передачі грошової суми не узгоджуються з матеріалми справи, адже договір позики підтверджує факт передачі коштів лише у випадку, коли це письмово зафіксовано у ньому. Спірний договір позики не містить підтвердження передачі ОСОБА_1 та отримання ОСОБА_3 грошових коштів

Незаперечення відповідачем факту підписання спірного договору, на що вказує апелянт, не спростовує висновків суду, щодо недоведеності факту передання 10 000 грн. за договором позики.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 308, 314, 315, ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя: О.Ю. Кузнєцова

Судді: С.Ю. Мартєв

Л.М. Хіль

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: