Court ruling № 41338130, 31.10.2014, Kharkiv Administrative Court of Appeal

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2014 р.Справа № 227/777/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17.03.2014р. по справі № 227/777/14-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

26 квітня 2014 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради, в якому просила: визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування та виплати їй в період з 24 серпня 2013 року по день розгляду справи допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі меншому чим прожитковий мінімум для дітей до 6 років; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" за період з 24 серпня 2013 року, з урахуванням фактично здійснених за цей час виплат.

Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2014 року позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка ОСОБА_1 є матір'ю дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого відділом ДРАЦС по м. Добропілля Донецької області 26 серпня 2011 року., копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Позивачка перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради, їй призначено допомогу по догляду за дитиною з 14.10.2011 року, у розмірі 130,00 гривень на місяць, як особі, застрахованої у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на перерахунок та виплату їй недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 24 серпня 2013 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму не меншого прожиткового мінімуму, для дітей віком до 6 років.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України .

До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом N 107-VI - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом N 2811-XII, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом України від 18 січня 2001 року N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (далі - Закон N 2240-III), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону N 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктами 23, 25 розділу II Закону N 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону N 2811-XII та Закону N 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону N 2811-XII його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону N 2240-III було виключено статті 40 - 44.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону N 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II зазначеного Закону щодо виключення статей 40 - 44 Закону N 2240-III.

Пунктом 2 розділу III Закону N 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.

Таким чином, з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення N 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону N 2240-III.

Статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 N 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року N 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (далі - Закон N 2154-VI) передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога по догляду за дитиною відповідно до Закону N 2240-III призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751 саме на виконання Закону N 2811-XII (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону N 2154-VI не приймався.

Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону N 2240-III на виконання статті 45 Закону N 2154-VI Кабінетом Міністрів України не визначалися.

Таким чином, з 1 січня 2011 року існує дві законодавчі норми щодо виплати допомоги по догляду за дитиною у розмірах, передбачених Законом N 2811-XII та Законом N 2240-III.

З матеріалів справи убачається, що спір виник щодо виплати допомоги з 03 жовтня 2013 року особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону, яким є Закон N 2240-III, відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Саме така правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 25 грудня 2012 року (справа N 21-410а12).

Згідно з ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка має право на перерахунок та виплату їй недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 24 серпня 2013 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17.03.2014р. по справі № 227/777/14-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Русанова В.Б. Курило Л.В.