№ 41276384, 29.10.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/18846/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012

у справі № 2а-9999/09/2170

за позовом приватного підприємства "Інвестагропівдень" (далі - Підпримство)

до ДПІ

про визнання незаконними дій.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням доповнення до нього) подано про визнання протиправними дій ДПІ щодо направлення позивачеві першої податкової вимоги від 06.04.2009 № 1/819 та про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення заходів щодо стягнення за цією першою податковою вимогою податкового боргу в сумі 923 147,62 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2009 позов задоволено з тих мотивів, що неотримання платником податкового повідомлення-рішення виключає узгодженість податкового зобов'язання за таким рішенням та, відповідно, не передбачає надсилання податкової вимоги.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 зазначену постанову суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; визнано нечинною першу податкову вимогу від 06.04.2009 № 1/819 з тих самих мотивів; у решті позову відмовлено.

ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та повністю відмовити у позові Підприємства, посилаючись на неправильне застосування судами положень підпунктів 6.2.1, 6.2.3, 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», наслідком чого стало ухвалення неправильних по суті спору рішень.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що за наслідками проведення ДПІ документальної невиїзної перевірки Підприємства, оформленої актом від 10.02.2009 № 562/238/33511741, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.02.2009 № 0000782301/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 916 552,50 грн. (у тому числі 611 035 грн. за основним платежем та 305 517,50 грн. за штрафними санкціями).

У зв'язку з несплатою позивачем зазначеного податкового зобов'язання у законодавчо встановлений строк Підприємству було надіслано першу податкову вимогу від 06.04.2009 № 1/819 на загальну суму податкового боргу з ПДВ у розмірі 923 147,62 грн.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди виходили з того, що податкове зобов'язання за названим податковим повідомленням-рішенням не набуло статусу узгодженого з огляду на факт невручення цього рішення платникові в установленому порядку.

Однак, на думку Вищого адміністративного суду України, зазначений висновок судів не відповідає нормам матеріального права, що регулюють розглядувані правовідносини, та наявним у матеріалах справи доказам.

Так, відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

За правилами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Згідно з підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 названого Закону податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.

Отже, наведений припис Закону передбачає два альтернативні способи інформування платника про наявність податкового повідомлення-рішення, а саме: безпосереднє вручення такого рішення під розписку; надіслання листом з повідомленням про вручення. При цьому правова конструкція цієї норми жодним чином не визначає черговості або переважності застосування податковим органом будь-якого із зазначених способів. Вжиття у наведеному законодавчому приписі сполучника «або» вказує на рівнозначність зазначених способів та можливість використання будь-якого із них за вибором податкового органу.

При цьому надіслання у розумінні цієї норми передбачає направлення адресатові (платникові) листа з повідомленням про вручення. Тобто для факту надіслання достатньою є передача податковим органом відповідного виду поштової кореспонденції на пошту.

У справі, що переглядається, суди встановили, що податкове повідомлення-рішення від 25.02.2009 № 0000782301/0 було надіслано відповідачем на податкову адресу Підприємства рекомендованим листом та вручено працівникові Підприємства ОСОБА_1 28.02.2009. Вказаний факт підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 32), а також письмовими поясненнями заступника директора поштамту, наданими на запит суду (а.с. 55).

З урахуванням викладеного судами було безпідставно розцінено заперечення позивачем існування трудових правовідносин з ОСОБА_1 як спростування факту дотримання податковим органом вимог підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 названого Закону.

Слід зазначити, що платник зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою, яка фактично являється його місцезнаходженням і за якою податковий орган правомірно надсилає усі адресовану платникові кореспонденцію. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатися на неотримання ним кореспонденції податкового органу як на обставину, що звільняє його від відповідальності у зв'язку з настанням негативних для нього наслідків.

У зв'язку з викладеним слід погодитися з правовою позицією відповідача по справі відносно узгодженого характеру податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 25.02.2009 № 0000782301/0, що обумовлює законність надсилання Підприємству оспорюваної першої податкової вимоги в порядку підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для їх скасування і ухвалення нового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.12.2009 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 у справі № 2а-9999/09/2170 скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько