Court ruling № 40979141, 15.10.2014, Kharkiv Regional Court of Appeal

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/6956/14 Головуючий 1 інстанції

Справа № 641/4056/14-ц Чайка І.В.

Категорія: договірна Доповідач: Яцина В.Б.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 року м. Харків.

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді Яцини В.Б.,

суддів Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

при секретарі Костюченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харківської області від 05 серпня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання недійсним кредитного договору та припинення договору поруки,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харківської області від 05 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права. Вказав, що суд безпідставно не застосував положення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 559 ЦК України та не звернув уваги на відповідну правову позицію ВС України. Також вказав, що суд безпідставно не з?ясував, що зміст кредитного договору та обставини, які передували його укладенню, суперечать положенням ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» про те, що правочини, укладені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними, і що внаслідок одностороннього, без узгодження з позивачем збільшення Банком процентної ставки за кредитним договором, порука позивача припинилася.

Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (нині - ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»), далі по тексту - Банк, було укладено кредитний договір № 265 від 15.09.2006 року, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 7000 доларів США, зі сплатою 14% річних за користування, з кінцевим терміном повернення до 15.09.2011 року.

15.09.2006 року між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1 якого ОСОБА_2 у солідарному порядку відповідає перед Банком за невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за вказаним кредитним договором. Пунктом 3.4 зазначеного договору поруки передбачено, що при внесенні змін у кредитний договір і його пролонгації, обставини, що з нього виникають при внесенні змін до кредитного договору розповсюджуються у тому числі і на поручителя.

26.11.2008 року додатковою угодою № 1 до кредитного договору № 265 від 15.09.2006 року була збільшена процентна ставка за кредитним договором до 17 % річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таким чином, в результаті добровільного підписання такого договору позивач погодився з можливим підвищенням майбутньої процентної ставки за основним договором кредиту, тому районний суд обґрунтовано не знайшов підстав для застосування вказаних положень ч. 1 ст. 559 ЦК України, а доводи скарги з цього приводу є безпідставними.

Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові ВС України від 5 лютого 2014 р. у справі № 6-152цс13.

Чинним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07.09.2012 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Банку про визнання вищевказаного кредитного договору № 265 від 15.09.2006 року недійсним. Вказаним рішенням суду встановлено, що Банк мав відповідну ліцензію НБУ та письмовий дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями на момент укладення спірного кредитного договору.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України по цій справі вказані обставини повторно доказуванню не підлягають.

НБУ на виконання положень ст. 11 Декрету «Про валютне регулювання», статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своєї компетенції прийняв Положення «Про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене Постановою НБУ від 14.10.2004 року № 483, затверджене у МЮ України 09.11.2004р. за № 1429/10028. Згідно до п. 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу ІІ Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним, районний суд дійшов правильного висновку, що передбачені п.п. «в» п. 4 ст. 5 вказаного Декрету обмеження на даний випадок укладення договору кредиту не поширюється і Банку отримувати індивідуальну ліцензію на видачу кредитів в іноземній валюті необхідності не було. Банк на момент укладення спірного кредитного договору мав ліцензію НБУ від 02 грудня 2001 року за № 35 та письмовий дозвіл від 03 грудня 2001 року за № 35-1 на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Посилання в доводах скарги на Закон України «Про захист прав споживачів» та норми ст.ст. 203, 215 ЦК України також є безпідставні і з цих причин вони судовою колегією відхиляються.

Таким чином, оскільки районний суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому з передбачених ст. 308 ЦПК України підстав апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 319-325 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харківської області від 05 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів після набрання законної сили може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді колегії: