№ 40820747, 08.10.2014, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 року Справа № 918/2012/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Кондратової І.Д. Стратієнко Л.В. (доповідач)з участю представників: позивача: відповідача: 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: не з'явився Кулик В.А. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"на рішення та постановуГосподарського суду Рівненської області від 30 січня 2014 року Рівненського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2014 рокуу справі№ 918/2012/13за позовомРівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"докомунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаУправління житлово-комунального господарства Рівненської міської ради про стягнення 102 369,53 грнВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 102 369,53 грн заборгованості за послуги водовідведення.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.01.2014 (суддя - Романюк Р.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2014 (головуючий - Гудак А.В., судді - Олексюк Г.Є., Сініцина Л.М.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 01.01.2006 між Рівненським обласним виробничо комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (водоканал) та комунальним Рівненським шляхово-експлуатаційним управлінням автомобільних доріг (абонент) було укладено договір № 450 "На прийняття стічних вод у комунальну каналізацію", за умовами якого водоканал приймає з територій, що перебувають в оперативному підпорядкуванні абонента, дощові, талі та поливально - мийні стічні води у комунальну каналізацію, транспортує і очищає їх.

Пунктом 3.3. договору визначено, що абонент зобов'язується в повному розмірі проводити розрахунки за послуги водовідведення, не допускаючи будь-якої простроченої заборгованості з оплати вищезазначених послуг відповідно до ст. 27 Закону України "Про державний бюджет на 2006 р." Розпорядником коштів державного бюджету для абонента встановлено обґрунтований ліміт споживання на 2006 р. в розмірі 200 000,00 грн. Абонент проводить оплату за отримані послуги шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок дочірнього підприємства "Водоканалсервіс" Рівненського обласного комунального підприємства "Рівнеоблводоканал" в строк до 31.12.2006.

Договір підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений відтисками печаток.

Відповідно до п. 5.1. договору він набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2006.

10.12.2009 між водоканалом та абонентом укладено договір № 367 "Про відстрочення виконання зобов'язань", згідно з яким сторони погодили надання абоненту відстрочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг водовідведення, що виникло відповідно до умов договору на прийняття стічних вод у комунальну каналізацію № 450 від 01.01.2006, і станом на момент укладення цього договору становить 200 000,00 грн на строк до 31.12.2010.

Відповідно до п. 3.1. договору він набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 01.01.2011.

Як встановлено судами, за актом приймання виконаних робіт за серпень 2006 р. відповідач прийняв роботи (послуги) на загальну суму 100 000,00 грн та згідно з актом звірки станом на 01.09.2010 та оборотної відомості, вартість наданих робіт (послуг) на суму 100 000,00 грн сплачена відповідачем в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшли до висновку про недоведеність наявності у відповідача перед позивачем заборгованості на вказану суми за договором, а також зазначали про те, що посилання позивача на договір № 367 "Про відстрочення виконання зобов'язань" від 10.12.2009, як на доказ існування заборгованості за договором № 450 в сумі 102 369,53 грн є безпідставними, оскільки зазначена угода фактично є доповненням до договору, яке змінює його умови в частині проведення оплати і не є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та сама по собі не є підставою для виникнення зобов'язань згідно ст. 509 ЦК України.

Проте погодитися з такими доводами неможливо, оскільки вони суперечать матеріалам справи.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суди, посилаючись на те, що позивачем не було надано доказів наявності у відповідача заборгованості на вказану суму, не уточнили, яких у розумінні ст. 33 ГПК України не було надано доказів, які повинні підтверджувати наявність у відповідача заборгованості та не врахували, що договір не містить вимог складання актів приймання виконаний робіт (послуг) і що саме факт надання та приймання робіт (послуг) за договором має підтверджуватися таким актом. Разом з тим, не звернули увагу на те, що в акті звірки сторони погодили існування у відповідача заборгованості у розмірі 63 410, 70 грн.

Також судами не було враховано і не досліджено, що згідно з п. 3.1. договору місячний об'єм дощових, талих стічних вод абонента, які надходять в комунальну каналізаційну мережу, визначається відповідно до Методики визначення витрат атмосферних стічних які надходять в міську каналізаційну мережу, розробленої Українським інститутом інженерів водного господарства (затверджена 28.07.1994), яка є невід'ємною частиною договору, за погодженою сторонами у договорі формулою та, що позивачем була надана оборотна відомість, якою підтверджувалося надання позивачем відповідачу відповідних послуг, вартість яких розрахована згідно з вказаним пунктом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У п. 1.1. договору про відстрочення виконання зобов'язань сторони погодили про надання відповідачу відстрочки виконання зобов'язання з оплати наданих послуг водовідведення, що виникло відповідно до умов договору на приймання стічних вод у комунальну каналізацію № 450 від 01.01.2006 і станом на момент укладення цього договору становить 200 000,00 грн на строк до 31.12.2010.

Однак, суди належним чином не дослідили та не встановили наявність чи відсутність заборгованості у відповідача за договором, а також прийшли до передчасного висновку про те, що договір не є підставою для виникнення зобов'язань у відповідача з оплати наданих йому послуг.

За таких обставин, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати факт надання позивачем відповідачу послуг за договором і належним чином дослідити наявні у матеріалах справи докази та в залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" задовольнити.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 30 січня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2014 року у справі за № 918/2012/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий, суддя М. ОстапенкоСуддя І. КондратоваСуддя Л. Стратієнко