Court ruling № 40747331, 15.09.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2014 року м. Київ К/9991/36859/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 р.

у справі №2а-17043/11/2670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк «Біг Енергія»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство «Банк «Біг Енергія» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.06.2011 р. №0001172201, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 28,23 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку Львівської філії позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 29.03.2011 р., про що складено акт від 18.05.2011 р. №1110/22-0/26058020, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління НБУ України від 15.12.2004 р. №637, а саме - позивач проводив готівкові розрахунки, що перевищують граничну суму готівкових розрахунків одного підприємства з іншим підприємством протягом одного дня, у результаті розрахунку залишків у касі підприємства на кінець дня, встановлено понадлімітні залишки на загальну суму 16 260,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято рішення від 13.06.2011 р. №0001172201, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 32 520,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Постановою Правління Національного банку України від 13.03.2009 р. №134 у позивача призначено тимчасову адміністрацію з 16.03.2009 р. по 15.03.2010 р., та відповідно до вказаної постанови введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців.

Постановою Правління Національного банку України від 24.02.2010 р. №97 відкликано банківську ліцензію позивача з 01.03.2010 р. та розпочато його ліквідаційну процедуру.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Крім того, Закон визначає, що до конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Положення ч. 4 ст. 12 цього ж Закону встановлюють, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним.

Заборона чинна протягом дії мораторію, відтак штрафні (фінансові) санкції не нараховуються в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Разом з тим, при застосуванні до позивача штрафу, відповідач також не врахував положення Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, ч.1 ст.85 вказаного Закону встановлено, що Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За приписами п.4 ч.1 ст.91 Закону України «Про банки і банківську діяльність», з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку.

За наведених обставин та аналізуючи вказані норми, судова колегія вважає за необхідне погодитись із висновками судів попередніх інстанцій при визначенні того, що у період дії мораторію та з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії банку, до останнього не можуть бути застосовані штрафні (фінансові) санкції, що дало судам вичерпні підстави для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 р. у справі №2а-17043/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.