№ 40681221, 24.09.2014, Kyiv Commercial Court of Appeal

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2014 р. Справа№ 910/3832/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: Мельниченко І.О. - представник за довіреністю від 24.02.2014 року;

від відповідачів: 1) Глушко К.С. - представник за довіреністю від 27.02.2014 року;

2) Малина І.В. - представник за довіреністю від 31.07.2014 року

від третьої особи: ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Автогосподарства ГУМВС України у м. Києві

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року

у справі № 910/3832/14 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до 1) Автогосподарства ГУМВС України у м. Києві

2) Головного управління МВС України в м. Києві

Третя особа ОСОБА_5

про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 18 570, 48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Автогосподарства ГУМВС України у м. Києві та Головного управління МВС України в м. Києві про солідарне відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 18 570, 48 грн. та стягнення витрат на правову допомогу у сумі 2 000, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач в порядку п.п. "а" п. 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" виплатив страхове відшкодування власнику пошкодженого в ДТП автомобіля, набув в порядку статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1191 Цивільного кодексу України право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат до відповідача, як до особи, яка несе відповідальність за завдану своїм працівником шкоду, цивільно-правова відповідальність якого не застрахована

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року у справі № 910/3832/14 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 17 913, 48 грн. страхового відшкодування. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до наказу ГУМВС України в місті Києві № 103 від 09.03.2005 року в п. 7.2 зазначено, що матеріальну відповідальність за шкоду від дорожньо-транспортної пригоди покладено на орган або підрозділ, водій якого її скоїв. При цьому, на момент скоєння ДТП ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з Головним управлінням МВС України в м. Києві, а отже останній повинен відшкодовувати шкоду завдану ДТП.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2014 року апеляційну скаргу Автогосподарства ГУМВС України у м. Києві прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча, Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А. та призначено до розгляду на 09.09.2014 року.

У судовому засіданні 09.09.2014 року представники відповідачів підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 09.09.2014 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства.

Також, представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів задовольнила клопотання сторін про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 року відкладено розгляд справи до 22.09.2014 року.

У судовому засіданні 22.09.2014 року оголошена перерва до 24.09.2014 року.

Представник позивача та представник відповідача 2 у судовому засіданні 24.09.2014 року заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 24.09.2014 року підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.03.2011 року в м. Києві по вул. Дніпровський узвіз сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортного засобу марки "Шевролет", державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_5, перебуваючи у трудових відносинах з ОДВ УКР ГУМВС України в м. Києві та транспортного засобу марки "Сітроєн", державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_9, та який належить ТОВ "СОБІ".

Згідно Довідки Полку дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції ГУ МВС України в м.Києві, внаслідок ДТП 01.03.2011р. був пошкоджений автомобіль "Сітроєн", державний номер НОМЕР_1.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 06.04.2011р. у справі № 3-1686/11 ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та призначено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

На дату скоєння ДТП водій ОСОБА_5 не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Власник пошкодженого автомобіля "Сітроєн", державний номер НОМЕР_1 - ТОВ "СОБІ" з метою отримання відшкодування звернувся до МТСБУ з відповідною заявою, додавши копію полісу № ВЕ/3456421 обов'язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів від 24.04.2010 року.

Протоколом огляду транспортного засобу від 22.04.2011р. визначено перелік деталей та опис пошкоджень автомобіля "Сітроєн", державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до Звіту ПП ОСОБА_11 про визначення вартості матеріального збитку за вих. № 27, складеного 22.04.2011р., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу "Сітроєн", державний номер НОМЕР_1 внаслідок ДТП станом на 22.04.2011р. склала 21 496,17 грн.

МТСБУ виплатило власнику пошкодженого автомобіля - ТОВ "СОБІ" відшкодування відповідно до п.п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у розмірі 17 913,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2332 від 31.05.2011р.

У позовній заяві позивач вказує, що МТСБУ також понесені додаткові витрати на встановлення розміру збитків та збір документів по справі у розмірі 657,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 18.04.2011р., рахунком № 17 від 26.02.2011р., платіжним дорученням № 2182 від 19.05.2011р. Таким чином, позивач зазначає, що витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування по ДТП 01.03.2011р. становлять 18 570,00 грн.

Звертаючись до суду першої інстанції позивач просив стягнути в порядку регресу суму 18 570,00 грн. відшкодування солідарно з відповідача-1, як власника джерела підвищеної небезпеки - автомобіля "Шевролет", державний номер НОМЕР_2 та відповідача-2, як роботодавця винної в ДТП особи - водія ОСОБА_5 на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги до відповідача 1, суд першої інстанції виходив із того, що останній повинен відшкодувати шкоду в порядку регресу, оскільки він є власником джерела підвищеної небезпеки, яким скоєна дорожньо-транспортна пригода.

Однак, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не досліджено всі обставини, що мають значення для справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з п. 38.2.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Необхідно враховувати дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку. У свою чергу матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об'єктами.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (абзац 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року N 6 (зі змінами та доповненнями)).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо) (абзац 3 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року N 6 (зі змінами та доповненнями)).

Так, колегією суддів встановлено, що Власником автомобіля "Шевролет", державний номер НОМЕР_2 є відповідач 1 - Автогосподарство ГУ МВС України в м. Києві, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, копія якого наявна у матеріалах справи.

При цьому, відповідно до наказу Головного управління МВС України в місті Києві № 85 від 22.05.2008р. "Про реєстрацію та розстановку транспортних засобів", автомобіль "Шевролет", державний номер НОМЕР_2 закріплено за оперативно-довідковою службою.

Згідно наказу Автогосподарства при ГУ МВС України в місті Києві № 195 від 25.05.2008р. "Про закріплення службового автотранспорту", службовий автомобіль "Шевролет Авео", державний номер НОМЕР_2 закріплено за техніком-криміналістом оперативно-довідкового відділу безвісти зниклих громадян Управління карного розшуку ГУМВС України в місті Києві сержантом міліції ОСОБА_5

Довідкою № 14/462 виданою ОСОБА_5 підтверджено, що останній із 17.03.2004 року по теперешній час проходить службу в Головному управлінні МВС України в місті Києві.

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Заперечуючи проти стягнення суми відшкодування, відповідач 2 зазначає, що під виконанням працівником своїх трудових обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовлену функціональними обов'язками. Так, відповідач 2 зазначає, що хоч ДТП за участю ОСОБА_5 сталася у службовий час, проте його дії не пов'язані з виконанням функціональних обов'язків за займаною ним штатною посадою.

Однак, колегія суддів не погоджується із даними твердженнями відповідача 2, враховуючи наступне.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інстркуціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною робочою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

Як вбачається із матеріалів справи, дорожньо-транспортна пригода сталася в робочий час. При цьому, сторонами не надано суду належних та допустимих доказів того, що під час ДТП ОСОБА_5 не виконував трудові (службові) обов'язки.

Пунктом 7.2 наказу ГУ МВС у м. Києві № 103 від 09.03.2005 року передбачено, що матеріальну відповідальність за шкоду від дорожньо-транспортної пригоди покладкено на орган або підрозділ, водій якого її скоїв.

Отже, Головне управління МВС у м. Києві як орган, водій якого скоїв дорожньо-транспортну пригоду має відшкодувати шкоду, потерпілій особі.

З розрахунку позивача вбачається, що заявлена до стягнення сума 18 570,48 грн. відшкодування включає 17 913,48 грн. компенсації витрат страхового відшкодування та 657,00 грн. понесених МТСБУ додаткових витрат на встановлення розміру збитків та збір документів по справі.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

До цього переліку не віднесено витрати на збір документів, огляд автомобіля та складання калькуляції, вартість проведення автотоварознавчого дослідження, транспортні витрати, надсилання телеграм, які були включені позивачем до суми позову як додаткові витрати по рахунку № 17 від 26.04.2011р. у розмірі 657,00 грн.

Таким чином, витрати позивача, які не передбачені статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не входять до суми страхового відшкодування, оскільки вони не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.05.2013 № 22-17-25-26/366-07-7922).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2 страхового відшкодування у розмірі 17 913,48 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Відповідно до ст. 1190 ЦК України встановлено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що солідарний обов'язок щодо відшкодування завданої шкоди виникає тільки в разі заподіяння даної шкоди кількома особами.

Як зазначалося вище, доказів порушення відповідачем 1 прав чи законних інтересів позивача на час звернення з даним позовом, судом не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо відповідача 1.

Щодо вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

В якості доказів понесення витрат на правову допомогу по справі на суму 2 000,00 грн., позивачем надано витяг з контракту про надання правової допомоги № 72 від 16.10.2012 року, укладений між позивачем - МТСБУ та ТОВ "ЕмВіПартнерс", предметом якого є надання правової допомоги позивачу у питаннях стягнення заборгованості з третіх осіб по справі, пов'язаних з проведенням регламентних витрат, в яких розмір вимог позивача до третіх осіб дорівнює чи перевищує 7000,00 грн.; додаткову угоду № 11 від 13.03.2013р. до контракту № 72, копія платіжного доручення № 1165 від 14.03.2013р. на суму 2000,00 грн. з призначенням платежу: "передплата за надання правової допомоги (спр.14022) згідно дод.угоди № 11 від 13.03.2013р. до контракту № 72 від 16.10.12р. без ПДВ", копія довіреності МТСБУ № 4/5822 на ОСОБА_13

Однак, дані документи не підтверджують понесення позивачем витрат на оплату послуг саме адвоката, а свідчить про оплату послуг згідно дод.угоди № 11 від 13.03.2013р. до контракту № 72 від 16.10.12р.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу на суму 2 000, 00 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2014 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Автогосподарства ГУ МВС України в м. Києві підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача 2.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Автогосподарства ГУ МВС України в м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року у справі № 910/3832/14 скасувати.

3. Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до ГУ МВС України в м. Києві задовольнити частково.

4. Стягнути з Головного управління МВС України в м. Києві (01601, м.Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 08592201) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 21647131) 17 913 (сімнадцять тисяч дев'ятсот тринадцять) грн. 48 коп. відшкодування, 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 36 коп. судового збору.

5. Стягнути з Головного управління МВС України в м. Києві (01601, м.Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 08592201) на користь Автогосподарства ГУ МВС України в м. Києві (01103, м.Київ, вул. Залізничне шосе, 9, код ЄДРПОУ 08805513) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. В решті позову відмовити повністю.

7. В позові до Автогосподарства ГУ МВС України в м. Києві відмовити повністю.

8. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

9. Матеріали справи № 910/3832/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко