Court ruling № 40599002, 15.09.2014, Kyiv Regional Court of Appeal

Справа № 357/11308/13-ц Головуючий у І інстанції Бондаренко О.В.Провадження № 22-ц/780/5003/14 Доповідач у 2 інстанції Журба С.О.Категорія 58

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Бобка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до суду із вказаним позовом, який мотивувала наступним:

20 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про фінансовий лізинг, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Golf 61,6 I TDI CR, 2011 року виробництва, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно зі графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, на загальну суму становить 22 594,40 доларів США, не враховуючи авансового платежу в розмірі 5 648,60 доларів США. Відповідач, прийнявши об'єкт лізингу, порушив умови договору, не сплатив суму коштів за договором. Станом на 08 липня 2013 року у відповідача заборгованість перед позивачем за несплаченими лізинговими платежами в розмірі 35 053,85 грн., збитки у розмірі 261 186,76 грн., штраф у розмірі 3 127,50 грн., неустойка у розмірі 81 012,02 грн., пеня у розмірі 3 988,84 грн., 3 % річних у розмірі 1196,64 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 981,62 грн. Також відповідно до п. 12.6.1. Умов договору, позивач має право в односторонньому порядку припинити договір у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів. Разом з третім нагадуванням від 17 серпня 2012 року відповідачу було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, яку отримано відповідачем 25 серпня 2012 року. 14 грудня 2012 року позивачем було направлено заяву про скоєний злочин та вчинення шахрайських дій до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області, яку було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 14 грудня 2012 року. 04 квітня 2013 року кримінальне провадження передане з Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області для подальшого розслідування до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві. В ході слідства по даному кримінальному провадженню було встановлено місцезнаходження об'єкта лізингу та здійснено його повернення. Постановою Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 25 травня 2013 року провадження по справі закрите на підставі того, що автомобіль повернуто власнику - ТОВ «Порше Лізинг Україна».

З врахуванням викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь основну суму заборгованості за договором фінансового лізингу у розмірі 35053,85 грн., збитки у розмірі 261 186,76 грн., штраф у розмірі 3 127,50 грн., неустойку у розмірі 81 012,02 грн., пеню у розмірі 3 988,84 грн., 3 % річних у розмірі 1 196,64 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 981,62 грн. та судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Лізінг Україна» заборгованість за Договором фінансового лізингу № 000004147 від 20 грудня 2011 року в розмірі 35 053,85 грн., збитки у розмірі 261 186,76 грн., штраф у розмірі 3 127,50 грн., неустойку у розмірі 81 012,02 грн., пеню у розмірі 3988,84 грн., 3% річних у розмірі 1196,64 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 981,62 грн., всього - 388 547,23 грн., а також судові витрати по справі в розмірі 3441,00 грн. В частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтував тим, що договір фінансового лізингу № 000004147 від 20 грудня 2011 року не укладав і не підписував, автомобіль не отримував та не користувався ним.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач обґрунтовував свою позицію тим, що договір фінансового лізингу він не укладав, відтак у нього відсутній обов'язок виконання його умов, що веде до незаконності ухваленого судом першої інстанції рішення. З даною позицією колегія суддів погодитися не може.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

До матеріалів справи позивачем було надано копію договору фінансового лізингу № 000004147 від 20 грудня 2011 року з додатками, на кожній сторінці якого містяться підписи як лізингодавця, так і лізингоодержувача. В подальшому, до суду були надані й оригінали вказаних документів. Зважаючи на викладені вище норми законодавства, обов'язок доведення своїх посилань на неправомірність зазначеного договору покладається на відповідача. З цією метою судом першої інстанції за клопотанням відповідача ухвалою від 21.11.2013 року по справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої ставилося питання, чи відповідачем підписувався зазначений договір. Справа двічі направлялася до експертної установи, в розпорядження експерта було надано оригінал спірного договору та інші необхідні для проведення експертизи документи, однак через несплату відповідачем вартості призначеної експертизи справа була повернута до суду без проведення експертного дослідження. За таких умов суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується й колегія суддів апеляційного суду, про недоведеність посилань відповідача на те, що договір лізингу підписувався не ним. При цьому, з урахуванням того, що судом були надані усі можливості відповідачу для доведення його точки зору, чим він не скористався, колегія суддів вважає, що як в суді першої інстанції, так і при апеляційному перегляді справи, клопотання про призначення експертизи заявлялося ОСОБА_2 з метою затягування розгляду шляхом зловживання наданими законом правами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, належно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим, відтак передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту проголошення.

Головуючий:

Судді: