Decision № 40145487, 12.08.2014, Commercial Court of Kherson Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2014 р. Справа № 923/975/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" м. Київ

до фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2", Каховський район

про стягнення 126195грн. 82коп.

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Зайцев М.М.

від відповідача - не прибули

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач по справі) звернулося з позовом про стягнення з фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2" (відповідач) 32731грн.16коп. основного боргу, 87845грн.92коп. збитків, 1590грн.44коп. штрафу, 647грн. 31коп. пені, 985грн. 12коп. 3% річних та 2395грн.87коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.

В засіданні суду позивач подав заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення збитків та просить їх стягнути в сумі 88925грн.92коп., посилаючись на те, що після звернення з позовом було додатково позивачем понесено збитки в сумі 1080грн.00коп. за надання юридично-консультаційних послуг в сумі 900грн.00коп, що з урахуванням ПДВ становить 1080грн.00коп.

Зазначена заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, тому вона приймається до розгляду судом у зв'язку з чим має місце нова ціна позову - 127275грн. 82 коп. в межах якої і вирішується спір по суті.

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався, в засідання суду вдруге не з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав, незважаючи на те, що був повідомлений про час розгляду справи належним чином.

Ухвала про відкладення розгляду справи від 24.07.2014року направлена відповідачу у встановленому порядку, що підтверджується реєстром поштової кореспонденції канцелярії господарського суду та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів за 25.07.2014року. Доказів які б свідчили про її неотримання до господарського суду не надходило, отже відповідача було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України суд вважає можливим розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представника позивача, суд -

в с т а н о в и в:

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (позивач по справі) та фермерським господарством з відокремленою садибою «Едельвейс-2» (відповідач) укладено договір про фінансовий лізинг №00002874 від 29.03.2011 року відповідно до умов якого позивач передав у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу Volkswagen Amarok, 2011 року виготовлення, шасі № WV1ZZZ7HZB8034209, реєстраційний номер АА 1703 КО, а відповідач прийняв об'єкт лізингу і зобов'язався сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до умов договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму еквівалентну у гривні 29 010,50 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5 119,50 доларів США.

Актом приймання-передачі від 22.04.2011року підтверджується факт передачі відповідачу предмету лізингу.

Відповідач відповідно до положень п. 6.1 договору зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування щомісячно до 15 числа.

Також відповідач зобов'язувався відповідно до п. 4.4. договору відшкодувати всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, серед іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог позивача щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу. Згідно з п. 9.2. договору відповідач був зобов'язаний повністю відшкодувати витрати на технічне обслуговування об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 12.9 договору у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про повернення.

Згідно із п. 13.1 договору лізингу якщо відповідач відмовляється від повернення об'єкту лізингу або затримки у такому поверненні, позивач мав право конфіскувати об'єкт лізингу. При цьому, на підставі п. 13.6 договору відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу будь-які витрати, пов'язані із конфіскацією об'єкту лізингу.

Укладений між сторонами договір лізингу від 29.03.2011року є різновидом договору оренди.

Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 та законом.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Пунктом 12.6.1. договору встановлено право позивача в односторонньому порядку припинити договір у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 8.3.1.договору лізингу якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1 Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вищезазначених умов договору лізингу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо лізингових платежів за договором позивачем були надіслані наступні нагадування:

- перше нагадування від 03.04.2013 року - штраф 122грн.34коп.

- друге нагадування від 16.04.2013 року - штраф 162грн.90коп.

- перше нагадування від 03.05.2013 року - штраф 122грн.12коп.

- друге нагадування від 16.05.2013 року - штраф 163грн.30коп.

- третє нагадування від 04.06.2013 року - штраф 204грн.05коп.

- третє нагадування від 17.06.2013 року - штраф 204грн.05коп.

- третє нагадування від 03.07.2013 року - штраф 203грн.98коп.

- третє нагадування від 16.07.2013 року - штраф 203грн.98коп.

- третє нагадування від 05.08.2013 року - штраф 203грн.72коп.

05.08.2013 року за вихідним номером 00001244 позивач надіслав відповідачу вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, що підтверджується наданою до матеріалів справи копією вимоги, яка згідно з повідомленням Укрпошти вручена відповідачу 27.08.2013року.

Таким чином, з 27.08.2013року договір між сторонами є розірваним.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому відповідно до ст.. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним лише належним чином.

Належним виконанням є виконання, що відповідає умовам договору та вимогам закону, тобто виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета і належним способом.

При цьому, відповідно до ч. 1. ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи доведено, що з квітня 2013 року відповідач припинив оплату лізингових платежів.

Станом на 17.06.2014року заборгованість відповідача за лізинговими платежами за період з 16.04.2013року по 27.08.2013року (день припинення договору) становила 32 731грн.16коп., що підтверджується наданим позивачем розрахунком основного боргу.

Згідно з вимогами ст. 4-3, ст. 33 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач в засідання суду не з'являється, відзив на позов з обґрунтуванням своїх заперечень та поясненням причин несплати лізингових платежів суду не надав, тому позовні вимоги про стягнення 32 731грн.16коп. підлягають задоволенню.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадках, якщо сторони у договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Оскільки матеріалами справи доведено невиконання відповідачем грошового зобов'язання, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 985грн.12коп. підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1. ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання відповідно до ст. 549 ЦК України.

При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При укладенні договору лізингу сторони узгодили пунктом 8.2.2 договору штрафні санкції у вигляді фіксованих штрафів у випадку несплати виставлених рахунків у встановлений строк, а також пунктом 8.2.1 передбачили пеню у розмірі 10 % річних за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

За невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позивачем відповідно до пунктів 8.2.2, 8.3.1 договору лізингу нараховано штраф в сумі 1590грн.44коп., який підлягає стягненню.

Крім того, відповідно до пункту 8.2.1 договору лізингу відповідач також зобов'язаний сплатити пеню за несвоєчасне перерахування лізингових платежів у розмірі 10% річних від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Нарахована позивачем сума пені в розмірі 647грн.31 коп. за затримку перерахування грошових коштів відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки її розмір не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, тому вона підлягає стягненню з відповідача.

При розгляді позовних вимог про стягнення збитків суд виходить із наступного.

Згідно із ч. 3. ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

При розірванні договору відповідач відповідно до ч.1 ст. 785 ЦК України зобов'язаний був негайно повернути позивачу об'єкт лізингу.

Однак, матеріали справи свідчать, що вимоги вищезазначеної норми відповідачем не виконані, тому відповідно до пункту 13.6 договору лізингу відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі та будь-які витрати, понесені позивачем у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта лізингу, в тому числі витрати, пов'язані з залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням об'єкта лізингу.

Також відповідно до вимог пункту 16.1 договору лізингу відповідач, незалежно від завершення виконання умов договору, відшкодовує усі витрати та збитки (включаючи пов'язані з виплатою гонорарів за юридичні та фінансові консалтингові послуги), завдані у зв'язку з укладенням або виконанням договору, а також операціями запланованими в рамках його виконання.

Позивачем надано докази, що він поніс витрати у зв'язку із супроводженням повернення заборгованості, контактування з правоохоронними та судовими органами, здійснення розшуку і повернення майна об'єкта лізингу та майна позивача.

Витрати у зв'язку з поверненням об'єкту лізингу становили 21 581грн.10коп.

Витрати у зв'язку зі зверненням до суду з метою стягнення заборгованості в судовому порядку становили 1600грн.00коп.

Крім того, позивач збільшив позовні вимоги в цій частині, надавши до суду сплачений позивачем рахунок-фактуру №325 від 24.07.2014року, відповідно до якого ним сплачено юридично-консультаційні послуги у зв'язку з поданням позову до відповідача в сумі 900грн.00коп.

Всього сума збитків становить 24018грн.10коп. і зазначена сума відповідно до пунктів 13.6, 16.1 договору підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Підстави стягнення решти суми збитків в цій частині, які позивач просив стягнути в загальній сумі 28897 грн. 32 коп. відсутні, оскільки нормативного обґрунтування того, що зазначені збитки підлягають відшкодуванню з урахуванням податку на додану вартість (податкових накладних, документів первинного бухгалтерського обліку, тощо) позивач суду не надав.

Підстав задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 60027грн.70коп, як упущеної вигоди суд не вбачає, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Аналогічна норма міститься і в статті 22 ЦК України. Частиною 1 статті 614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені статті визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин у особи виникає право на відшкодування завданих збитків.

Притягнення ж до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, що утворюють склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак позивачем не наведено належних доказів на підтвердження наявності збитків у вигляді упущеної вигоди та їх розміру, тому підстави для задоволення позову в частині стягнення збитків в сумі 60027грн.60коп., як упущеної вигоди відсутні.

Посилання ж позивача на те, що на дату звернення з позовом відповідачем залишилися невиплаченими лізингові платежі (не враховуючи заборгованість за договором з 16.04.2013року по 27.08.2013року) в розмірі еквівалентному 25 700,48 доларів США безпідставне, оскільки ці платежі за умовами договору (графік покриття витрат та сплати лізингових платежів) передбачені в майбутньому - станом на березень 2016року.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення 2395грн.87коп., які позивач просить стягнути як процентів за користування чужими грошима що підлягають сплаті відповідачем, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що відповідач безпідставно користувався будь-якими коштами позивача, а за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань судом стягнено 3% річних відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, штраф та пеню, як це передбачено умовами договору лізингу.

На підставі вищезазначених норм закону та умов договору лізингу позовні вимоги підлягають задоволенню частково. З відповідача на користь позивача судом стягується 32731грн. 16коп. основного боргу, 24018грн.10коп. збитків, 1590грн. 44коп. штрафу, 647грн. 31коп. пені, 985грн. 12коп. 3% річних. Правові підстави задоволення решти позовних вимог відсутні.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на сторонни пропорційно від суми задоволених позовних вимог.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст.44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2" м.Каховка Херсонської області вул. Луначарського №6, ідентифікаційний код 33574183, інші реквізити невідомі на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" м. Київ, проспект. Павла Тичини № 1-В, ідентифікаційний код 35571472 - 32731грн. 16коп. основного боргу, 24018грн.10коп. збитків, 1590грн. 44коп. штрафу, 647грн. 31коп. пені, 985грн. 12коп. 3% річних та 1199грн.44коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті суми позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14 серпня 2014р.

Суддя З.І. Ємленінова