№ 39869413, 23.07.2014, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 910/6076/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Віпкар" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2014 року у справі № 910/6076/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Персей-Безпека" до товариства з обмеженою відповідальністю "Віпкар" про стягнення суми, -

Встановив:

У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Персей-Безпека" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Віпкар" про стягнення 11477,46 грн. основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 172,63 грн. 3 % річних, 860,30 грн. пені за період з 30 липня 2012 року по 28 січня 2013 року, 5100 грн. витрат на юридичну допомогу, посилаючись на порушення відповідачем умов договору № 109 про надання послуг з охорони від 31 січня 2011 року в частині розрахунків за надані послуги.

Рішенням господарського суду м. Києва від 29 січня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2014 року рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 11466 грн. основного боргу, 860,30 грн. пені, 172,46 грн. 3 % річних, 11,46 грн. інфляційних, 1720,50 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 31 січня 2011 року сторонами укладено договір № 109 про надання послуг з охорони, відповідно до умов якого відповідач доручив, а позивач взяв на себе зобов'язання з охорони та збереження матеріальних цінностей відповідача, забезпечення пропускного режиму та підтримання внутрішньооб'єктового порядку на об'єкті "Автосалон "Bentley", розташованому за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 23-В.

Розділом 3 договору сторони визначили, що вартість послуг, що надаються виконавцем, залежить від розміру розрахункової одиниці, тривалості розрахункового періоду, кількості фактично відпрацьованих людино/годин протягом розрахункового періоду. Кількість фактично відпрацьованих людино/годин фіксується сторонами у двосторонньому акті приймання наданих послуг, який складається виконавцем та узгоджується з замовником не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим періоду. Вартість послуг виконавця, що надані Замовнику протягом розрахункового періоду, визначається як добуток розрахункової одиниці на кількість фактично відпрацьованих людино/годин, зазначену в акті приймання наданих послуг. Акт приймання наданих послуг та додаток 1 є підставою для взаємних розрахунків та платежів між замовником та виконавцем. До закінчення поточного місяця виконавець надає замовнику два примірника акта приймання наданих послуг; замовник протягом 5 перших днів наступного місяця зобов'язаний підписати і один примірник акту повернути виконавцю; у випадку наявності заперечень щодо обсягу та якості послуг, наданих виконавцем у звітному місяці, замовник зобов'язаний в той же строк у письмовій формі надати виконавцю свої обґрунтовані заперечення. За умови неповернення замовником підписаного акта приймання наданих послуг чи ненадання обґрунтованих письмових заперечень щодо обсягу та якості послуг, наданих виконавцем у звітному місяці, в строк, визначений пунктом 3.7 цього договору, вважається, що послуги у такому місяці надані виконавцем у повному обсязі і прийняті замовником без зауважень, а акт приймання наданих послуг таким, що підписаний сторонами.

9 лютого 2012 року сторонами підписано додаткову угоду № 2 до договору щодо припинення дії договору о 10 годині 00 хвилин 10 лютого 2012 року, з зазначенням про те, що решта положень договору діє до повного їх виконання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідачем, в порушення умов укладеного договору № 109 від 31 січня 2011 року, не сплачено в повному обсязі вартість наданих послуг з охорони за січень та лютий 2012 року (по 10 лютого 2012 року) і заборгованість складає 11466 грн.

Розглядаючи зазначені вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 530, ст.ст. 626, 627, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 902, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, встановивши відсутність належних доказів направлення (отримання) відповідачу рахунків-фактур за січень, лютий 2012 року, дійшов висновку, що акти приймання наданих послуг за січень, лютий 2012 року сторонами не підписувались, а тому, підстави для задоволення позову відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції рішення місцевого суду скасував і задовольнив позовні вимоги частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 11466 грн. основного боргу, 860,30 грн. пені, 172,46 грн. 3 % річних, 11,46 грн. інфляційних і відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.

При цьому, суд виходив з того, що у спірний період позивач виконував свої договірні зобов'язання з надання послуг з охорони, які відповідачем не оплачені, а також того, що докази направлення позивачем відповідачу рахунків-фактури листом № 41/0712 від 6 липня 2012 року наявні в матеріалах справи (т.с. 1, а.с. 60-66). Відповідачем вказаний лист з відповідними додатками до нього отримано, про що свідчить копія листа відповідача № 31072012/01 від 31 липня 2012 року (т.с. 1, а.с. 70-71), в якому останній висловив заперечення щодо обсягу та якості наданих послуг та відмовився їх оплачувати.

Апеляційним судом встановлено, що твердження відповідача щодо неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань з охорони об'єкта спростовуються фактами, встановленими рішенням господарського суду м. Києва від 27 серпня 2012 року у справі № 5011-37/5218-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2012 року.

Враховуючи встановлені обставини, норми ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 11466 грн.

Разом з тим, встановивши факт прострочення боржником виконання грошових зобов'язань, керуючись нормами ст.ст. 230-232 Господарського кодексу України, ст.ст. 610-612 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за прострочення виконання грошових зобов'язань", зважаючи на умови п. 6.2 договору щодо порядку та підстав нарахування пені, відповідні вимоги позивача задоволено судом в повному обсязі.

Позов в частині стягнення 3 % річних і інфляційних втрат, з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України, задоволено судом частково, оскільки вони є обґрунтованими, проте, позивачем порушено порядок їх нарахування.

Також судом встановлено, що оскільки надані позивачу юридичні послуги на суму 5100 грн. є послугами з підготовки претензійних документів до відповідача, ці витрати не можна визнати судовими витратами в розумінні ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з чим, відповідні вимоги позивача слід залишити без задоволення.

Вказані висновки апеляційного господарського суду є законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги щодо порушення та неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, ст. 101 Господарського процесуального кодексу України ґрунтуються на неправильному тлумаченні та розумінні зазначених норм права, а тому не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2014 року у справі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Віпкар" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2014 року у справі № 910/6076/13 - без змін.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.