Court ruling № 39553604, 03.06.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2014 року м. Київ К/9991/83304/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року

у справі № 2а-6499/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брізпорт Україна»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Брізпорт Україна» (далі - ТОВ «Брізпорт Україна»; позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0013901530/0 від 14 серпня 2009 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку податкового розрахунку земельного податку, поданого позивачем на 2009 рік, за результатами якої складено акт № 716/15-30/32668060 від 29 липня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0013901530/0 від 14 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку в розмірі 84 277,62 грн. (80 264,40 грн. - основний платіж, 4 013,22 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 2 рішення Київської міської Ради від 25 грудня 2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в м. Києві» у зв'язку із визначенням до сплати земельного податку за період з квітня по червень 2009 року без врахування тієї обставини, що з 01 квітня 2009 року плата за земельні ділянки, які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1251-XII) земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів.

Частиною 2 статті 14 Закону № 1251-XII передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2535-XII) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону № 2535-XII ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Водночас частиною 5 статті 7 Закону № 2535-XII передбачено, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.

Згідно з пунктами 34, 35 статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку як загальнодержавного обов'язкового платежу належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону № 2535-XII.

В свою чергу, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання відносин щодо обрахування та сплати земельного податку, відповідно до частини 5 статті 7 Закону № 2535-XII, належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом № 2535-XII.

А відтак, при визначенні розміру земельного податку, що підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності за земельні ділянки, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає положення частини 1 статті 7 Закону № 2535-XII.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.