№ 39192855, 10.06.2014, Lviv District Administrative Court

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2014 року № 813/3489/14

15 год. 14 хв. зал судових засідань №8

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Хміль Х.З.,

за участю:

представника позивача Горбаня О.В.,

представника відповідача Петришина В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 про стягнення заборгованості в сумі 95630,24 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідно до ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-XII) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Пояснив, що згідно з поданим ЛК АТП №1 за 2013 рік звітом, середньооблікова кількість штатних працівників складає 172 особи, з них фактично працюючих інвалідів - 3 особи. Проте, зазначив, що у 2013р. норматив робочих місць для інвалідів складав - 7 осіб. Таким чином, вважає, що відповідачем не виконано даного нормативу для працевлаштування інвалідів. На цих підставах просить стягнути борг в сумі 95897,09 грн. (з розрахунку «кількість робочих місць не зайнятих інвалідами х середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2013р., а саме: 4 х 23907,56 грн. = 95630,24 грн.).

Відповідач подав заперечення на позов від 06.06.2014р., в якому зазначив, що позивачем було невірно зроблено розрахунок нормативу працевлаштування інвалідів за 2013 рік, оскільки норматив робочих місць, для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно Законом № 875-XII, і пільги підприємствам, що надають транспортні послуги з перевезення пасажирів громадським транспортом, в ньому не передбачені. Крім того, жодним іншим нормативно-правовим актом не встановлена можливість виключення водіїв категорії «Д» при розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу при розрахунку нормативу робочих місць для інвалідів.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченні від 06.06.2014р.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон № 875-XII.

За ч. 3 статті 18 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 875-XII, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 2 цієї статті, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 1 статті 12 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-XII (далі - Закон № 2694-XII) підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до статті 5 Закону № 2694-XII, умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Не можна працівнику пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Суд встановив, що основним видом діяльності ЛК АТП №1 відповідно до ліцензії АД №038665, виданої ГДІ на автомобільному транспорті 25.05.2012р. є послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом.

При цьому, специфіка роботи ЛК АТП №1 у сфері перевезень не дозволяє використовувати працю інвалідів на посаді водіїв категорії «Д», оскільки зазначена професія відноситься до категорії робіт із шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці.

Відповідно до ч. 2 статті 16 Закону України «Про транспорт» від 11 листопада 1994 року № 232/94-ВР, працівники, які безпосередньо забезпечують безпеку руху транспортних засобів, повинні мати відповідну професійну підготовку і за станом здоров'я бути здатними якісно виконувати свої обов'язки.

Положенням статті 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII, кожний громадянин, що досяг встановленого цим Законом віку і не має медичних протипоказань, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії. Перелік захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається Міністерством охорони здоров'я України. Його ж наказом від 24 грудня 1999 року № 299 і затверджено такий Перелік.

Відповідно до Переліку № 299, не можуть бути допущені до управління транспортними засобами, що здійснюють пасажирські перевезення та підпадають під категорію «Д», особи, що мають захворювання і вади, а саме - інваліди.

З огляду на наведене, суд погоджується з доводами відповідача щодо недопустимості працевлаштування інвалідів водіями категорії «Д», оскільки це призвело б до порушень з його боку нормативно-правових актів, що регулюють порядок забезпечення безпеки руху та надання послуг у сфері господарювання - пасажирських перевезень.

Суд зазначає, що у випадку, коли специфіка підприємства визначає, що більшість посад на підприємстві пов'язані з важкими та/або небезпечними умовами праці, на яких заборонена праця інвалідів, працевлаштування інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві з урахуванням такої специфіки.

Відтак, встановлюючи нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів, необхідно враховувати лише ту кількість робочих місць на підприємстві, які не пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Законом № 2694-XII та іншим законодавством України.

Отже, при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що і було здійснено Товариством.

Таким чином, позивачем безпідставно застосовані до ЛК АТП №1 адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в сумі 95630,24 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

У відповідності до вимог ст. 94 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний 13.06.2013 року.

Суддя Братичак У.В.