№ 39192004, 12.06.2014, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2014 р. Справа № 805/5869/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Голубової Л.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання

нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у

2013 році, в сумі 2615292,16 гривень та пені в сумі 17260,98 гривень

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі – позивач, відділення Фонду) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі – відповідач, підприємство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2013 році, в сумі 1815958,04 гривень та пені в сумі 11440,59 гривень, разом – 1827398,63 гривень.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував недотриманням державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Позивач вважає, що через те, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача у 2013 році становила 3899 осіб, відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на підприємстві повинно бути працевлаштовано 156 інвалідів. Фактично ж, за даними звіту відповідача працювало 130 інвалідів. Підприємством були порушені приписи статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 1815958,04 гривень. Через порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, позивач посилаючись на статтю 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», також просив стягнути з відповідача суму нарахованої пені у розмірі 11440,59 гривень.

Через канцелярію суду представник надав заяву від 12 червня 2014 року про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник також через канцелярію суду представник надав заяву від 12 червня 2014 року про розгляд справи в письмовому провадженні та заперечення на позов, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що товариством здійснено всі заходи для виконання обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також вжито передбачені чинним законодавством заходи по пошуку інвалідів для працевлаштування, що виключає можливість накладення на нього адміністративно-господарських санкцій.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в письмовому провадженні у відповідності до приписів ч. 6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» є юридичною особою, зареєстроване та обліковується у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 31599557 з 23 листопада 2001 року, що доведено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 530201.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII та Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31 січня 2007 року № 70 із змінами і доповненнями.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені положеннями Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII із змінами і доповненнями.

У відповідності зі статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця

Підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 вказаного Закону, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення.

Згідно з частиною 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій, чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, як визначено у підпункті 2.1 пункту 2 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за № 117/13384.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Згідно з абзацом 3 пункту 2 зазначеного Порядку інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Як вбачається з матеріалів справи, державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» 24 лютого 2014 року подавалась до позивача звітність про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік (а.с. 6). Згідно даного звіту середньооблікова кількість штатних працівників підприємства складає 3899 осіб, у тому числі інвалідів – 130, кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві відповідача – 156.

Як зазначає у письмових поясненнях від 10 червня 2014 року, у відповідності до наслідків атестації згідно з наказом № 1697 від 22.11.2010 року про результати атестації робочих місць по умовам роботи відповідачем працевлаштовано 130 інвалідів. Вказана обставина не є спірною між стронами.

У 2013 році нових вакансій на підприємстві відкрито не було.трудовий колектив відповідача згідно штатного розпису було повністю укомплектовано, в тому числі робочі місця, не пов’язані зі шкідливими та важкими умовами праці, на яких можуть працювати інваліди.

Отже, для працевлаштування ще 26 інвалідів, як зазначає позивач на підприємстві відсутні вільні вакансії.

З зазначених причин відсутності вакансій державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» протягом 2013 року не надавало Красноармійському міському центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

За приписами частини 3 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що на підприємства з метою забезпечення права інвалідів на працевлаштування покладений обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок по виявленню і підбору інвалідів для працевлаштування. Такий обов’язок покладено на органи працевлаштування, перелічені частиною 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Суд зазначає, що відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по пошуку інвалідів для працевлаштування, що виключає можливість накладення на нього адміністративно-господарських санкцій. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 квітня 2013 року у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства комунального підприємства «Теплогорець» «Теплогорськ-Жилсервіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Аналогічні обставини встановлені постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року по справі № 805/5654/13-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені. У задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Дана постанова залишена без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року, якими відмовлено у задоволенні апеляційної та касаційної скарг позивача.

Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, як передбачено ч. 1 ст. 72 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно з вимогами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, що понесла сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, їй не компенсуються.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2013 році, в сумі 1815958,04 гривень та пені в сумі 11440,59 гривень, разом – 1827398,63 гривень – відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті 12 червня 2014 року.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голубова Л.Б.