Court ruling № 39062824, 19.05.2014, Lviv Administrative Court of Appeal

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 р. Справа № 20672/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Левицької Н.Г., Сапіги В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер-М» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер-М» до державної податкової інспекції в Личаківському районі міста Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер-М», звернувся з позовом до суду про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення 0000602340/0/24032 від 07 жовтня 2010 року, прийнятого відповідачем, державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року в задоволені позовних вимог відмовлено повністю. Суд виходив з того, що не надано актів приймання продукції, товарно-транспортних накладних з відміткою про передачу і отримання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), наказів на відрядження, що складає сумнів фактичного отримання ТМЦ. Крім того, враховано акти перевірок контрагентів позивача ПП «Версант» та ПП «Бізнес-груп».

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Покликання маються на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам та не досліджував фіктивність на яку в акті покликається відповідач, а досліджував шляхи доставки ТМЦ. Відповідачем сам факт продажу ТМЦ третім особам не оспорювався, а відтак позивач не несе відповідальності за діяльність контрагентів. Крім того, всі первинні документи наявні в матеріалах справи та відсутнє рішення суду про фіктивність правочину.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що у період з 22.09.2010 року по 23.09.2010 року відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер-М» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань по декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року, про що 24.09.2010 року складено акт №506/23-4/32327081.

За результатами та на підставі акту перевірки, відповідачем прийнято 07.10.2010 року податкове повідомлення-рішення №0000602340/0/24032 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 172686 грн.: за основним платежем - 115124 грн., за штрафними санкціями - 57562 грн.

Відповідно до пункту 1.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок формування права на податковий кредит визначений пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а основна вимога щодо права платника податку на додану вартість на податковий кредит міститься у підпункті 7.4.1 цієї статті. Так, згідно приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених, нарахованих платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, робіт, послуг, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, обігу та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно з приписами підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 названого Закону у разі, коли платник придбає товари, роботи, послуги, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва, обігу і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Разом з тим, позивачем суду не надано актів приймання продукції, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання ТМЦ, наказів на відрядження працівників, які приймали участь у прийманні продукції у вказані в накладних терміни, в зазначених обсягах від постачальника, доказів її завантажування та перевезення на власні чи орендовані склади позивача, що ставить під сумнів можливість фактичного отримання, відвантаження і доставки ПП «Версант» та ПП «Бізнес-груп» вище перелічених товарно-матеріальних цінностей.

У матеріалах справи відсутні товарно-транспортні накладні, подорожні листи, використання яких є обов'язковими при перевезеннях як вантажним, так і легковим автомобілем, доказів наявності власних чи орендованих транспортних засобів, а також відсутні договори на завантаження та доставку вказаних товарно-матеріальних цінностей іншими суб'єктами господарювання.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки на час здійснення перевірки відповідачем ряд первинних документів були відсутніми. Крім того, із матеріалів справи вбачається неспроможність контрагентів до виконання умов договору. Відтак наявність у позивача лише документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 195, 196 ч. 4, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер-М» залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року по справі № 2а-10230/10/1370, без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

суддів Н.Г. Левицька

В.П. Сапіга