Court ruling № 39008331, 17.04.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року м. Київ К/9991/59323/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Моторного А.О.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства „УКпостач", Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2011

у справі № 2а-12189/10/13/0170

за позовом Приватного акціонерного товариства „УКпостач"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання недійсним податкове повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „УКпостач" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання недійсним податкове повідомлення - рішення №0002384001/0 від 27.06.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2011 позовні вимоги задоволено частково, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002384001/0 від 27.06.2010 у розмірі 28905, 76 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2011 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в банку за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення по податку на додану вартість, що декларувалось за лютий 2010 року та складено акт №148/40-1/30169718 від 18.05.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення 0002384001/0 від 27.05.2010, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 34220 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарга позивача залишена без задоволення, а рішення без змін та прийнято податкове повідомлення-рішення №0002384001/1 від 13.08.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.1, пп. 7.2.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", позивачем завищено різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду у декларації за лютий 2010 року у сумі 5314 грн., порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.4, пп. 7.7.2. Закону України „Про податок на додану вартість" завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню за березень 2010 року на 34220 грн., порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.4. Закону України „Про податок на додану вартість" у декларації за березень 2010 року різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду у сумі 5038 грн.

20.04.2010 позивачем подана податкова декларація з податку на додану вартість за березень 2010 року, де у рядку 25.1. "Сума бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку" зазначена у розмірі 2993804 грн.

У додатку 3 до податкової декларації платник податку показує, що залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплати до бюджету за підсумками поточного звітного періоду дорівнює 4760519 грн., частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) дорівнює 2993804 грн., сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню 2993804 грн.

Так, згідно декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року позивачем відображений податковий кредит у розмірі 7383754 грн.

Проте перевіркою встановлено про його завищення на 5314 грн., оскільки вказана сума сформована позивачем за податковими накладними отриманими від товариства з обмеженою відповідальністю „Демікс", товариства з обмеженою відповідальністю „Крос ЛТД", Приватного підприємства „Контакт Торг", які не відповідають вимогам Закону України „Про податок на додану вартість", оскільки в них зазначено місцезнаходження постачальника.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону, встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону, реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені юридичної особи - платника податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно даних бухгалтерського обліку позивача за лютий 2010 року дебіторська заборгованість складає 216179, 11 грн., у тому числі податок на додану вартість 28905, 76 грн.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Сума податкового кредиту у розмірі 28905,76 грн. знаходиться у складі дебіторської заборгованості та не підтверджена фактом отримання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Приватного акціонерного товариства „УКпостач", Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2011 у справі № 2а-12189/10/13/0170 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства „УКпостач", Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2011 у справі № 2а-12189/10/13/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді А.О. Моторний Н.Г. Пилипчук