Court ruling № 39008308, 17.04.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року м. Київ К/9991/81346/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Моторного А.О.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 08.06.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2008

у справі № 2а-1203/11/2770

за позовом Приватного підприємства „Агиса"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

Головного управління Державного казначейства у м. Севастополі

за участю: Прокуратури м. Севастополя

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Агиса" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя, Головного управління Державного казначейства у м. Севастополі про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000240232/0 від 19.05.2010 та стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства „Агиса" суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 1737592, 70 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 08.06.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена невиїзну документальної перевірки позивачу з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по правових відносинах з ТОВ „Інтермет-ВС", ПП „Сервет", ПП „Симмет", ТОВ „Антарес-М", ТОВ „Кримсплав" за липень 2009 року, серпень 2009 року, вересень 2009 року, жовтень 2009 року, листопад 2009 року, січень 2010 року та складено акт №64/23-2/31464590/3050/10 від 19.05.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000240232/0 від 09.05.2010, яким зменшено позивачу бюджетне відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 1737592 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2009 року в сумі 93231 грн. Також підтверджено відображене позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2009 року бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок в сумі 412206 грн., в тому числі: по постачальниках, сума податкового кредиту по яких складає менше 5 % для юридичних осіб і менше 3 % для фізичних осіб від загальної суми податкового кредиту 119133 грн.; по постачальниках, сума податку на додану вартість по яких складає 5 % і більше для юридичних осіб і 3 % і більше для фізичних осіб 293073 грн.

За визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону, платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Підпунктом 7.7.5 п. 7.7 вказаної статті встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За висновками контролюючого органу, заявлена сума бюджетного відшкодування зменшена на неотримання матеріалів зустрічних перевірок постачальників у ланцюгу поставок товарів до позивача.

Цю обставину суди попередніх інстанцій правомірно визнали такою, що не має правового значення, доводи відповідача такими, що не ґрунтується на вищенаведених нормам Закону України „Про податок на додану вартість", а відмову в наданні висновку про відшкодування спірної суми податок на додану вартість, - що порушують право позивача як платника податку на додану вартість, надане йому цим Законом.

Вищенаведені норми не ставлять у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від фактичної сплати сум податку на додану вартість до бюджету іншим платником податку - постачальником товару, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок в судовому процесі не спростована.

Сума бюджетного відшкодування з боку позивача визначено правомірно, на підставі податкових накладних, оформлених відповідно до вимог діючого законодавства на підставі договорів постачання та купівлі-продажу.

Відносини позивача з контрагентами з приводу правочинів, на підставі яких заявлено відшкодування з бюджету податку на додану вартість, підтверджено у письмовими доказами у повному обсязі.

Враховуючи це, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду про наявність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 08.06.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2008 у справі № 2а-1203/11/2770 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 08.06.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2008 у справі № 2а-1203/11/2770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді А.О. Моторний Н.Г. Пилипчук