Court ruling № 38843316, 19.05.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2014 р. м. Київ К/800/3407/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Блажівської Н.Є. Кошіля В.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства «МосВінБуд»на постанову та ухвалуЛьвівського окружного адміністративного суду від 15.02.2012 Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012у справі № 2а-13591/11/1370за позовомПриватного підприємства «МосВінБуд»доДержавної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської областіпровизнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «МосВінБуд» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Мостиському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000382321 від 09.11.2011.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено перевірку позивача з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в частині взаєморозрахунків з ТОВ «ВТ-Техбуд» з 01.10.2010 по 31.10.2010, за результатами якої складено акт перевірки № 101/23-34903739 від 21.10.2011;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5, пп. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 5 983 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000382321 від 09.11.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 8 974 грн. (з яких: 5 983 грн. - основний платіж та 2 991 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Контролюючий орган дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «ВТ-Техбуд», оскільки позивачем не доведено подальше використання придбаних товарів у ТОВ «ВТ-Техбуд», крім того, актом перевірки останнього від 01.03.2011 встановлено відсутність технічного персоналу, основних фондів та виробничих активів, транспортних засобів, що вказує на неможливість проведення ним фінансово-господарської діяльності.

Попередні судові інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, мотивували своє рішення тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з купівлі-продажу товарів у ТОВ «ВТ-Техбуд», з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач включив до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року суму податку на додану вартість у розмірі 5 983 грн., сплачену у складі вартості придбаного у ТОВ «ВТ-Техбуд» товару.

На підтвердження реальності здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «ВТ-Техбуд» позивач надав суду наступні докази: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну, платіжне доручення, довіреність (видану на отримання від ТОВ «ВТ-Техбуд» будматеріалів на суму 35 900 грн.).

Досліджуючи обставини реальності здійснення господарської операції, за результатами якої платником податку сформовано спірну суму податкового кредиту, попередні судові інстанції дійшли висновку про відсутність реальності придбання позивачем у ТОВ «ВТ-Техбуд» товару, оскільки судами встановлено, що позивачем не представлено достатніх доказів на підтвердження цього (зокрема, доказів досягнення згоди по істотних умовах договору купівлі-продажу товару, його доставки, строків такої доставки, місця та часу передачі товару, економічної доцільність перевезення товару за маршрутом Мостиська-Львів-Мостиська тощо).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем звіт про списання ТМЦ у виробництво, накладна-вимога на внутрішнє переміщення товарів та матеріальний звіт не є достатніми доказами на підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «ВТ-Техбуд», оскільки з цих документів не вбачається їх пов'язаність зі спірною господарською операцією.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, встановивши факт відсутності реального здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів між позивачем та ТОВ «ВТ-Техбуд», дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку про порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 пп.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість, а спірне податкове повідомлення-рішення - таким, що підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «МосВінБуд» залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Н.Є Блажівська

В.В. Кошіль