Court ruling № 38719328, 24.04.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2014 року м. Київ К/800/30708/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Шипуліної Т.М.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013

у справі № 2а-16166/09/0470

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі по тексту - позивач, ПАТ Комерційний банк «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2009 №00000348824/1.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2010 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за січень-травень та липень 2009 року, за результатами якої складено акт від 10.09.2009 №1327-08-04-14360570.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 18.09.2009 №00000348824/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 678248,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 339124,00 грн.

Внаслідок застосування позивачем процедури узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням від 18.09.2009 №00000348824/0, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 №00000348824/1, сума податкового зобов'язання в якому залишилася незмінною.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за січень-травень та липень 2009 року податку на додану вартість в сумі зазначеній у податкових накладних виписаних за минулий період, які позивач не відобразив до спливу 1095 днів у графі №10.1 відповідної декларації.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте правомірно, оскільки пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст. 257 Цивільного кодексу України передбачено строки позовної давності після закінчення яких податкова накладна, не може бути використана для отримання податкового кредиту шляхом відображення її даних в податковому обліку та відповідно в декларації з ПДВ.

Суд апеляційної інстанції вірно не погодився з позицією суду першої інстанції про втрату позивачем права на податковий кредит у зв'язку із пропуском строків, визначених пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст. 257 Цивільного кодексу України, оскільки п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено граничні строки для подання заяв на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів), а ст. 257 Цивільного кодексу України встановлюється загальна позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому зазначеними нормами не встановлено строків давності для формування платником податку на додану вартість податкового кредиту, відповідно, суд першої інстанції помилково застосував ці норми до спірних відносин.

Поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, зокрема порядок формування податкового кредиту, було визначено Законом України «Про податок на додану вартість» (чинним на час виникнення спірних відносин).

В силу вимог пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Зі змісту наведених положень Закону вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у періоді, коли виникло таке право, само по собі не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Т.М. Шипуліна (підпис)М.О. Федоров