Court ruling № 37941249, 05.03.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/9991/3785/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011

у справі № 2-а-2778/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділкорн»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділкорн» (надалі - позивач, ТОВ «Ділкорн») до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2010 № 0004882307/0.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що укладення агентських угод було здійснено позивачем в межах його господарської діяльності, а тому податок на додану вартість, сплачений в складі витрат на виконання таких угод, правомірно віднесено ним до податкового кредиту звітного періоду.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Ділкорн» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22.05.2008 по 31.03.2010, за результатами якої складено акт від 17.06.2010 № 425/23-7/35910506. Згідно висновків вказаного акта, позивачем було порушено пп. 7.4.1 та 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме: віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були включені до складу витрат на агентські послуги, не проведені позивачем у межах господарської діяльності.

На підставі вищезазначеного акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 30.06.2010 № 0004882307/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 257 090,00 грн., в тому числі: 171 393,00 грн. основного платежу та 85 697,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Внаслідок процедури адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем (принципалом) було укладено наступні договори про надання агентських послуг: від 01.07.2008 № 1/3107-АС із ТОВ «Євро бізнес Контракт»; від 27.08.2008 № 2/2708-АС із ТОВ «МІРКАНТО»; від 31.07.2009 № 39/1-3107-АС із ТОВ «Лазурний Берег»; від 19.01.2010 № 233/2901 із ТОВ «БК «Укрсвітбуд-1».

За вказаними угодами контрагенти позивача зобов`язувались здійснювати від його імені наступні дії: 1) здійснювати збір інформації про ринок зернових та олійних культур, таких як рапс, пшениця, ячмінь, овес, соя; 2) організовувати пошук можливих партнерів; 3) вести переговори з потенційними продавцями; 4) організовувати контроль виконання умов укладених при його сприянні контрактів.

Нормами ст. 295-297 глави 31 Господарського кодексу України передбачено, що агентська діяльність здійснюється комерційним агентом шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Предметом агентського договору, в тому числі, є діяльність комерційного агента в сприянні укладенню угод від імені довірителя.

При цьому, діючим законодавством не встановлено будь-яких обмежень щодо надання маркетингових послуг та послуг з пошуку контрагентів, не встановлено конкретних вимог до документів для підтвердження витрат на агентську діяльність.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 ст. 5 вказаного Закону визначено, що не передбачено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону.

Колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем обставини, виходячи з суті послуг, які надавались позивачеві в межах укладених ним агентських угод, не позбавляють складені позивачем з його контрагентами акти виконаних робіт статусу первинних в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В даному випадку акти виконаних робіт містять усі необхідні реквізити і в сукупності з іншим документами (листами-зверненнями про пошук контрагентів на виконання агентських угод, листами-відповідями агентів за угодами, листами підприємств, з якими укладено контракти за сприяння вказаних агентів) є доказами здійснення позивачем відповідних господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем здійснено придбання товару відповідно до господарських договорів із ТОВ «Агромедіум», ПП «Агарти», СПД-ФО ОСОБА_4, ПП «ВФ «Новий Схід», ТОВ «Бусал», ТОВ «Агросейл», СПД-ФО ОСОБА_5, ПП «Агро-Колос», які реалізовані позивачем за сприяння вищевизначених агентів, що підтверджено належним чином складеними первинними документами і дає підстави вважати витрати на надані агентські послуги такими, що безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача. Крім того, податкові накладні, на підставі яких позивачем сума податку на додану вартість була включена до складу податкового кредиту, складено у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про законність віднесення позивачем відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідних звітних (податкових) періодів, що спростовує позицію податкового органу про правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення про донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування до ТОВ «Ділкорн» штрафних санкцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 у справі № 2-а-2778/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис) Л.І. Бившева (підпис)В.В. Кошіль