Court ruling № 37684636, 04.03.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2014 р. м. Київ К/800/35884/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Приходько І.В.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року

у справі №810/1069/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЗС» (надалі - ТОВ «КЗС»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.10.2012р. №0000532301 та №0000542301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013р., позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове - про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «КЗС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Агрохімпостач-2003» та ТОВ «АТЗ Сервіс» за весь період діяльності, за результати якої складено акт від 17.10.2012р. №382/22-2/33077981, в якому на думку податкового органу встановлено порушення позивачем вимог: п.185.1 ст.185, п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2 ст.200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (рядок 25 Декларації); п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України у результаті чого занижено грошове зобов'язання з податку на прибуток.

На підставі зазначеного акту відповідачем 31.10.2012р. прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№0000532301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкції;

-№ 0000542301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств з урахуванням штрафних (фінансових) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати - будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно з п.135.1 ст.135 даного Кодексу, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункт}- 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п.п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства, судами обґрунтовано зазначено, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, які відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків та віднесення понесених витрат до складу валових.

При цьому судами попередніх інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.02.2011р. між ТОВ «Інвестиційно-будівельна група «Олімп» (замовник) та ТОВ «КЗС» (генпідрядник) укладено договір генерального підряду №30 ГП на капітальне будівництво житлового комплексу та приміщень громадського центру підземного паркінгу по вул.Авіаторів №41 - «А» в с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області.

Підпунктом 9.1 пункту 9 договору генерального підряду №30 передбачено, що Генпідрядник (ТОВ «КЗС») має право залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед Замовником (ТОВ «Інвестиційно-будівельна група «Олімп») як Генеральний підрядник, а перед Субпідрядниками - як Замовник.

З метою виконання господарських зобов'язань за договором генерального підряду №30 ГП ТОВ «КЗС» укладено договори із субпідрядниками.

Так, 18.04.2011р. між ТОВ «КЗС» та ТОВ «Агрохімпостач-2003» укладено договір підряду №3-П на капітальне будівництво житлового комплексу №1, №2 та приміщень громадського центру, підземного паркінгу по вул.Авіаторів №41 - «А» в с. Петропавлівська Борщагівка Київо-Святошинського району Київської області. Згідно умов вказаного договору, Замовник (ТОВ «КЗС») доручає, а Підрядник (ТОВ «Агрохімпостач-2003») бере на себе зобов'язання на свій ризик виконати власними силами та засобами роботи, пов'язані з будівництвом об'єкта та здати Замовнику в установлений договором строк роботи по будівництву житлових комплексів, підземних паркінгів та будівлі соціально-побутового призначення, розташованого за адресою: вул.Авіаторів №41 - «А» в с. Петропавлівська Борщагівка Київо-Святошинського району Київської області.

01.09.2011р. ТОВ «КЗС» укладено договір підряду №4-П із ТОВ «АТЗ Сервіс» на капітальне будівництво житлового комплексу №1, №2 та приміщень громадського центру, підземного паркінгу по вул.Авіаторів №41 - «А» в с. Петропавлівська Борщагівка Київо-Святошинського району Київської області. Відповідно до умов якого, Замовник (ТОВ «КЗС») доручає, а Підрядник (ТОВ «АТЗ Сервіс») бере на себе зобов'язання на свій ризик виконати власними силами та засобами роботи, пов'язані з будівництвом об'єкта та здати Замовнику в установлений договором строк роботи по будівництву житлових комплексів, підземних паркінгів та будівлі соціально-побутового призначення, розташованого за адресою: вул.Авіаторів №41 - «А» в с. Петропавлівська Борщагівка Київо-Святошинського району Київської області.

Згідно умов договорів підряду №№3-П, 4-П ТОВ «Агрохімпостач-2003» та ТОВ «АТЗ Сервіс» виконали будівельно-монтажні роботи, що підтверджується довідками про вартість виконаних робіт і витрати та актами приймання виконаних будівельних робіт.

Матеріали справи свідчать, роботи виконувались ТОВ «Агрохімпостач-2003», ТОВ «АТЗ Сервіс» на підставі ліцензій Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю к Київській області від 22.04.2011р. №576310, від 07.092011р. №591741.

У якості оплати за виконані роботи ТОВ «КЗС» перерахувало на користь ТОВ «Агрохімпостач-2003», ТОВ «АТЗ Сервіс» грошові кошти, що підтверджується банківськими виписками.

Позивачем отримано від ТОВ «Агрохімпостач-2003», ТОВ «АТЗ Сервіс» податкові накладні, які оформлені згідно з вимогами, передбаченими ст.201 ПК України.

Окрім того, відповідачем не спростовано, що зазначені підприємства були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, знаходилось за юридичною адресою та перебували на обліку як платники податку на додану вартість.

Враховуючи наявність всіх підтверджуючих здійснення господарських операцій TOB «КЗС» документів, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з цілком правильними висновками судів попередніх інстанцій, що у позивача є передбачене законом право формувати як суму податкового кредиту так і право на валові витрати при підрахунку прибутку підприємства.

Стосовно тверджень податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, то слід зазначити наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Як встановлено судами, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Також слід зазначити, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ І.В. Приходько