Court ruling № 374149, 02.11.2006, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2006 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді Бутенка В.І.,

суддів: Панченка О.І., Гончар Л.Я., Лиски Т.О., Сороки М.О.,

при секретарі: Якименко О.М.,

за участю представника ДПІ у Бабушкінському районіІванова В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7грудня2005 року у справі за позовом адвокатської контори "Федоровський і партнери" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська(далі ДПІ у Бабушкінському районі)про визнання недійсним рішення відповідача від 19.07.2001 р.N°569/26-2/25537184/10462 про визначення податкового зобовязання, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства,-

встановила:

У грудні 2001 року адвокатська контора "Федоровський і партнери" звернулась до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним рішення відповідача від 19.07.2001 р. № 569/26-2/25537184/10462 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що оскільки адвокатська контора не є суб'єктом підприємницької діяльності, а є неприбутковою організацією та не здійснює операції по продажу послуг, то спірним рішенням відповідача безпідставно було нараховано позивачу 4200 грн. податку на прибуток, 19 836 грн. податку на додану вартість і 3 845 грн. збору до Державного інноваційного фонду та застосовано штрафні санкції з податку на прибуток у сумі 1 050 грн., з податку на додану вартість у сумі 5 065 грн. і зі збору до Державного інноваційного фонду у сумі 1 091 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2002 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 4 липня 2002 року, позов задоволено. Визнано недійсним рішення відповідача від 19.07.2001 р. № 569/26-2/25537184/10462.

Це рішення та постанова мотивовані тим, що адвокатська контора не є платником податку на прибуток та збору до Державного інноваційного фонду, оскільки не здійснює підприємницьку діяльність і не отримує прибуток. Крім того, позивач у період, за який здійснювалась перевірка, перебував у Реєстрі неприбуткових організацій. Нарахування податку на додану вартість є також неправомірним, так як діяльність позивача не є продажем послуг у розумінні її п.1.4 ст. 1 та ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість".

Постановою Вищого господарського суду України від 19-26 листопада 2002 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського від 4 липня 2002 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2002 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що адвокатська контора є суб'єктом господарської діяльності та її діяльність спрямована на отримання доходу, і відповідно вона зобов'язана сплачувати податок на прибуток та збір до Державного інноваційного фонду.

Ухвалою Верховного Суду України від 27 лютого 2003 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 19-26 листопада 2002 року за касаційною скаргою адвокатської контори "Федоровський і партнери'', де поставлено питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення норм матеріального права та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Постановою Верховного Суду України від 22 квітня 2003 року постанову Вищого господарського суду України від 19-26 листопада 2002 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 4 липня 2002 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2002 року за касаційною скаргою адвокатської контори "Федоровський і партнери'' скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами повторного розгляду позовних вимог адвокатської контори „Федоровський і партнери” рішенням господарського суду від 21.08.2003 р., залишеним без змін ухвалою апеляційної інстанції від 29.01.2004р. та постановою касаційної інстанції від 22.12.2004 р., позов задоволено.

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, ухвалою від 03.03.2005 р. відмовив в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22.12.2004 р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2002 року у справі №А 31/16 повернуто з державного бюджету на поточний рахунок адвокатської контори "Федоровський і партнери'' 35087 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 січня 2003 року вказане рішення суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Наступною постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2005 року, який переглядав справу в порядку ст.ст. 113-114 ГПК України скасована постанова від 14 січня 2003 року.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська наполягає на тому, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2005 року є незаконною та підлягає скасуванню у звязку з порушенням норм матеріального права, оскільки на її думку, позивач пропустив строк звернення до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами .

Позивач у відзиві на касаційну скаргу вважає постанову апеляційного суду цілком законною та обґрунтованою, просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, вважає твердження відповідача необґрунтованими.

Перевіривши повноту встановлених апеляційним судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування норм матеріального права та доводи касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, які зявились у судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Скасовуючи названу вище постанову апеляційної інстанції від 14.01.03 р. по справі № 02-5/5-7/92 (АЗІ/16), колегія суддів прийшла до вірного висновку, відхиливши доводи відповідача про те, що позивачем пропущено двомісячний строк на звернення до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами названої постанови, передбачений ст.113 ГПК України.

Частиною 1 ст. 113 ГПК України встановлено, що судове рішення господарського суду може бути переглянуте за нововиявленими обставинами за заявою сторони не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Обставиною, яка стала підставою для перегляду вказаної постанови суду є ухвала Верховного Суду України від 03.03.2005 р., яка була направлена заявнику адвокатській конторі „Федоровський і партнери" - 19.08.2005 р., що підтверджується листом Верховного Суду України № 3-1147к05 від 19.08.2005р.

З заявою про перегляд постанови суду за нововиявленими обставинами позивач звернувся 18.10.05р., тобто в межах встановленого чинним законодавством двомісячного строку.

При встановленні наведених фактів судами не порушено норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді колегії