Decision № 37278865, 19.02.2014, Commercial Court of Vinnytsia Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2014 р. Справа № 902/136/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС", м.Київ

до: Фермерського господарства "Дар 5", с.Куманівці, Хмільницький район, Вінницька область

про стягнення заборгованості в сумі 67 608,21 грн. за договором № КО-ВН-43/2013 від 20.09.2013 року.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

Представники сторін не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" звернулось з позовом до Фермерського господарства "Дар 5" про стягнення 67 608,21 грн. згідно договору про надання послуг № КО-ВН-43/2013 від 20.09.2013 року, з яких 64 440,00 грн. основного боргу, 717,77 грн. пені та 165,64 грн. - 3 % річних за період з 25.11.2013 року по 15.01.2014 року, а також 2 284,80 грн. - 7 % штрафу.

Ухвалою суду від 06.02.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/136/14 та призначено її до розгляду на 19.02.2014 року.

Сторони в судове засідання не з'явились, причин неявки не повідомили, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином - ухвалою від 06.02.2014 року, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією, факт отримання якої підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення поштового відправлення.

При цьому 19.02.2014 року відповідачем до суду подано ряд витребуваних доказів, а також заява про розгляд справи за його відсутності та про визнання позовних вимог.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.09.2013 року між ТОВ "ДПЗКУ-МТС" (Виконавець) та ФГ "Дар 5" (Замовник) укладено договір про надання послуг № КО-ВН-43/2013 відповідно до п.1.1 якого Виконавець зобов'язується в порядку та на умовах даного Договору на території сільськогосподарських угідь Замовника надати останньому послуги по збиранню врожаю сільськогосподарських культур на пальному Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги (а.с.10-11, т.1).

В п.1.2 Договору сторони погодили найменування с/г культури, площу угідь Замовника, плановий початок надання послуг, вартість послуг за 1 зібраний гектар, загальну вартість наданих послуг.

Пунктами 3.2, 3.3 Договору сторони погодили, що у випадку, якщо загальна вартість наданих послуг за результатами складання суми актів передачі-приймання наданих послуг перевищила обумовлену в п.1.2 Договору і жодна Сторона не жила заходів до укладення відповідної додаткової угоди Сторони погодили, що загальна вартість наданих послуг належних до сплати Замовником по Договору збільшується та складає суму по актах передачі-приймання наданих послуг, що підписані Сторонами. Загальна вартість наданих послуг (сума до сплати Замовником) обчислюється виходячи з актів передачі-приймання наданих послуг, що підписані Сторонами.

Згідно п.3.4 Договору оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг в строк не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати підписання відповідного акту.

Як встановлено судом на виконання умов вказаного вище договору позивач надав послуг відповідачу на загальну суму 64 440,00 грн., що підтверджується обопільнопідписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 8905 від 15.11.2013 року та № 10504 від 30.12.2013 року (а.с.12-13, т.1).

Непроведення розрахунку відповідачем за отримані послуги в добровільному порядку спонукала позивача звернутись із відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище в п.3.4 Договору сторони погодили строк проведення розрахунку - на протязі п'яти робочих днів з моменту підписання акту-прийому-передачі робіт.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З врахуванням викладеного позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за надані послуги згідно договору від 20.09.2013 року № КО-ВН-43/2013 є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам договору та чинному законодавству, а тому підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 717,77 грн. пені та 165,64 грн. - 3 % річних за період з 25.11.2013 року по 15.01.2014 року, а також 2 284,80 грн. - 7 % штрафу, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що за прострочення оплати наданих послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, Замовник зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь Виконавця штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку та пені штрафу судом не виявлено помилок в розрахунку, що свідчить про обгрунтованість заявлених до стягнення сум.

Перевіркою правильності обрахунку суми пені та 3 % річних судом виявлено помилку, яка полягає у невірному визначенні початку періоду прострочення за актом № 10504 від 30.12.2013 року позаяк виходячи із змісту п.3.4 Договору оплата за виконані роботи здійснюється в строк не пізніше 5 робочих днів з дати підписання відповідного акту.

Оскільки акт було підписано 30.12.2013 року, то з врахуванням перенесення робочих днів відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року № 920-р, а також п.3.4 Договору період з 01.01.2014 року по 07.01.2014 року був вихідними днями, а початок прострочення розпочинається із 13.01.2014 року.

За результатами перерахунку пені та 3 % річних із врахуванням допущеної позивачем помилки в обрахунку за актом від 30.12.2013 року № 10504 судом отримано 33,98 грн. пені та 07,84 грн. 3 % річних, в зв'язку з чим в стягненні 79,28 грн. пені та 18,30 грн. 3 % річних слід відмовити як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та штрафу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені та 3 % річних.

Приймаючи рішення про задоволення позову судом враховано процесуальну позицію відповідача, яка по суті зводиться до визнання останнім позову.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

18.12.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Дар 5", вул.Гагаріна, 30, с.Куманівці, Хмільницький район, Вінницька область, 22053 (ідентифікаційний код - 36401933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС", вул.Саксаганського, 1, м.Київ, 01033 (ідентифікаційний код - 37702357) – 64 440 грн. 00 коп. - боргу, 638 грн. 49 коп. - пені, 147 грн. 34 коп. - 3 % річних, 2 284 грн. 80 коп. - штрафу, 1 824 грн. 36 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 79 грн. 28 коп. пені та 18 грн. 30 коп. 3 % річних відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 24 лютого 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2,3 - позивачу - юрид. адреса: вул.Лютеранська, 15, літ.А, н/п 17, м.Київ, 01024; факт.адреса:вул.Саксаганського, 143, м.Київ, 01032.

4 - відповідачу - вул.Гагаріна, 30, с.Куманівці, Хмільницький район, Вінницька область, 22053.