Court ruling № 37035563, 22.01.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2014 року м. Київ К/9991/87759/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Вербицька О.В., Маринчак Н.Є.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011

у справі № 2а-1291/11/2670

за позовом приватного підприємства "Славена-СК" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 11.01.2011 № 0000012302.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 06.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011, позов задоволено.

Судові рішення по справі мотивовано тим, що Підприємством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпунктам 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктам 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» (далі - ТОВ «С.Дж.Р.Груп») за період з 01.09.2008 по 31.10.2008.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 23.12.2010 № 8513/23-2/22896729 та прийнято оспорюване податкове повідомлення рішення, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 17821 грн. (у тому числі 14257 грн. за основним платежем та 3564 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу зазначеного донарахування, полягає у тому, що позивач незаконно включив до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, виданими ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за фактом поставки позивачеві підрядних робіт.

При цьому ДПІ посилається на те, що: у ТОВ «С.Дж.Р.Груп» відсутні трудові ресурси, виробниче та торгівельне обладнання, транспортні засоби, об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності; в провадженні СУ ПМ ДПА України знаходиться кримінальна справа №69-107, порушена відносно директора цього підприємства за статтями 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), 205 (фіктивне підприємництво) Кримінального кодексу України, у якій встановлено, що громадянин ОСОБА_1 є номінальним засновником і директором ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та не підписував жодних документів фінансово-господарської діяльності від імені цього товариства.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.

У розгляді цієї справи суди встановили, що у перевіреному періоді в рамках виконання договорів підряду, укладених між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», останнім було виконано роботи по ремонту адміністративних приміщень за замовленням позивача. На підтвердження виконання цих робіт Товариством надано договори підряду, акти приймання виконаних підрядних робіт за формою № КБ-2в, податкові накладні.

Судами було перевірено наявність у спірного контрагента податкової правосуб'єктності на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, а також ліцензії на провадження діяльності у сфері будівництва

Твердження податкової інспекції про відсутність у спірного постачальника об'єктивної можливості виконати ремонті роботи в силу відсутності трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів не спростовують реальності зазначеної операції. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості виконання спірним постачальником розглядуваних ремонтних робіт наявними у нього силами та засобами з урахуванням обсягу цих робіт.

Суди обґрунтовано відхилили і посилання податкового органу на факт порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» з приводу наявності у їх діях ознак злочину, передбаченого статтями 191, 205 Кримінального кодексу України, позаяк сам по собі факт порушення кримінальної справи та матеріали досудового слідства не можуть слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій до часу їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Доводи податкового органу про підписання первинних документів від імені спірного контрагенту невстановленою особою також не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору. Адже платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Підприємством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва відхилити, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі № 2а-1291/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Вербицька Н.Є. Маринчак