Court ruling № 37035549, 20.01.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2014 р. м. Київ К-41784/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010

у справі № 2а-5379/08/0970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Франко Груп»

до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2009 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.09.2008 № 0000762304/1.

ДПІ в м.Івано-Франківську подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 23.09.2008 № 0000762304/1 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 1140061,00 грн. за травень 2008 року слугували висновки перевірки, викладені в акті від 13.08.2008 № 10591/23-4-34624161, про порушення вимог п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному заявленні до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість внаслідок неправильного визначення позивачем бази оподаткування за операціями з реалізації в Україні товару імпортного походження, виходячи з договірної вартості товару, яка є нижчою від його митної вартості. Податковий орган вважає, що звичайною ціною товару є його митна вартість, посилаючись в обґрунтування такої позиції на положення п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закону № 168/97-ВР).

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі.

Положення п. 4.3 ст. 4 Закону № 168/97-ВР регулюють порядок визначення бази оподаткування при розмитненні товарів, які імпортуються на митну територію України.

Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації на території України раніше імпортованого товару, а тому положення п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону помилково застосовані податковим органом до операцій з реалізації товару імпортного походження на митній території України, що зумовило помилкові висновки про порушення позивачем вимог даної норми при визначенні бази оподаткування за операціями з реалізації товарів імпортного походження.

Загальний порядок визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) регулюється п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР, тому позивач правильно визначав базу оподаткування операції з реалізації товару на внутрішньому ринку України, виходячи з його договірної вартості, що визначена за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Оскільки податковим органом для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) не використано договори зі співставними умовами, які могли вплинути на ціну товару, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем, є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

С.Е. Острович