Court ruling № 36998708, 28.01.2014, Vinnytsia Administrative Court of Appeal

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/4342/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Залімського І. Г. Мельник-Томенко Ж. М.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю:

представника позивача - Яроша О.М.;

представника відповідача - Кундиловської М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Летичівського відділення на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Летичівський комбікормовий завод" до Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позов до відповідача в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Хмельницької ОДПІ №0001032200 від 30.07.2013 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2013 року адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення - рішення №0001032200 від 30.07.2013 року, визнавши його протиправним.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що податковим органом проведено документальну перевірки позивача. Згідно висновків акту перевірки №340/22/04330728 від 05.07.2013 року з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за березень 2012р. та квітень 2013р." встановлено: порушення абз. "а" п. 200.4 ст. 200 ПК України позивачем занижено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість всього 2604647 грн.; порушення п. 198.1 абз. б, п. 198.3 ст. 198, п.п. "б" п. 204 ст. 200 ПК України, п. 3.9 Розділу V Наказу №1492 від 25.11.2011 року "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ" позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24 податкової декларації з ПДВ) за квітень 2013 року на суму 2583218 грн.; порушення п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п.п. "б" п. 200.4 ст. 200 ПК України, позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за квітень 2013 року на 19083 гривень. Позивачем оскаржено акт перевірки, проте була надана відповідь, згідно якої висновки акта перевірки є обґрунтованими та правомірними. Наведене слугувало прийняттю податкового повідомлення - рішення форми "В4" №0001032200 від 30.07.2013 року яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 19083 грн. Позивач оскаржив останній в адміністративному порядку, однак за результатами розгляду скарг податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів не погоджується з таким посиланнями податкового органу з таких підстав.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції між позивачем та ТОВ "Пол-Пром-Сервіс" (підрядник) було укладено договір підряду №12.04/13 від 12.04.2013 року про виконання робіт по влаштуванню промислової підлоги. Відповідно до умов якого замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання по виконанню комплексу робіт з влаштування бетонної підлоги з зміцнюючим верхнім шаром ("Топпінг") на об'єкті: склад фасованих комбікормів, позиція №20 на генеральному плані (площа підлоги 2000 м2), що знаходиться за адресою: Хмельницької обл., смт. Летичів, вул. 50-річчя Жовтня, 101, та здає в обумовлені Сторонами строки виконані роботи Замовнику, а Замовник зобов'язується сплатити виконані роботи. Відповідно до п.3.2 Договору, вартість робіт на дату підписання договору складає 149 000,00 гривень, в тому числі ПДВ - 24 833,33 гривень.

Реальність здійснення господарської операції підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, а саме: податковими накладними; актами прийому-передачі будівельних матеріалів на споруду №20; актом списання №К3-0000000228 від 29.04.2013 року; актом прийняття виконаних робіт; довідкою про вартість робіт. Факт оплати по договору підтверджуються платіжними дорученнями, виписками банку. Крім того, ТОВ "Пол-Пром-Сервіс" підтвердило письмовим поясненням факт виконання робіт по договору у період з 17.04.2013 року по 29.04.2013 року без вихідних днів, цілодобово з невеликими перервами у роботі, для чого використовувалось 8-м працівників і залучався субпідрядник - ПП "Астара Трейд-М" з яким був укладений договір № 01.04/14 від 01.04.2013 року, копію якого надано до матеріалів справи. Крім цього, товариство брало у ТОВ "Світ Будівельної Техніки" обладнання в оренду на підставі договору №СБ000001 від 24.01.2013 року для перевезення якого залучало ФОП ОСОБА_4 документи про що, також надано до справи.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. В свою чергу не заперечується відповідачем, факт проведених робіт по улаштуванню підлоги. Ніяких посилань на неточність чи невідповідність первинної документації яка була надана податковому органу в розумінні вимог бухгалтерського та ПК України не наведено.

Водночас необхідно зазначити, що документи та інші дані, які спростовують реальність здійснення господарських операцій, що відображені в податковому обліку, повинні оцінюватись з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, змісту послуг, що надаються, тощо, а сама по собі наявність чи відсутність окремих документів та помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи податкового органу щодо порушення п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п.п. "б" п. 200.4 ст. 200 ПК України, є необґрунтованими.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПКУ України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

Щодо посилання відповідача, що до перевірки не було надано товарно-транспортних накладних на перевезення інструмента розхідних матеріалів необхідних для виконання умов договору як на підставу для визнання операції такою, що не мали товарного характеру, не надання інформації на робітників контрагента, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки відсутність таких документів не є безумовною обставиною для визнання господарської операції такою, що не мала реальний характер. При цьому, позивачем надано копії пропусків до матеріалів справи, також апеляційний суд вважає за потрібне зауважити, що позивач згідно вимог ПК України не зобов'язаний надавати такі матеріали та інформацію будучи замовником робіт не маючи ніяких трудових відносин з робітниками котрагента.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим ПК України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Окрім того, відповідачем не надано до матеріалів справи висновків зустрічної перевірки контрагента позивача, що спростовує висновки про не встановлення економічної причини придбання робіт у контрагента. Також слід зауважити, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Згідно з ч. 1 ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд І інстанції правильно застосував положення ч. 1 ст. 94 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в особі Летичівського відділення залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 04 лютого 2014 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Залімський І. Г.

Мельник-Томенко Ж. М.