№ 36902305, 31.01.2014, Chernihiv District Administrative Court

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2014 року Чернігів Справа № 825/329/14

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А 2622 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

21.01.2014 ОСОБА_1 (далі- Кайдаш К.І.) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А2622, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі належного йому речового майна та зобов'язати військову частину А2622 видати належне ОСОБА_1 речове майно, відповідно до його розмірів, згідно переліку зазначеному довідками від 27.12.13 №№72,73.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив військову службу на посаді начальника центру оперативного та територіальної оборони-заступника начальника штабу територіального управління "Північ", військова частина А0197.

Відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 09.12.2013 №395, був звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "б" частини 6 статті 26 (за станом здоров"я) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу. Згідно наказу командира військової частини А0197 від 27 грудня 2013 року №300 з 27 грудня 2013 року позивач був виключений зі списків зазначеної військової частини. Забезпечення речовим майном особового складу військової частини А0197, в якій ОСОБА_1 проходив військову службу, на момент його звільнення, покладено на військову частину А2622. На час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу, позивачу не було виплачено ні грошову компенсацію замість не виданого речового майна, ні видано належне речове майно, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надіслали заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача, надав до суду заяву в якій просив врахувати, що несвоєчасна видача речового майна позивачу не є наслідком бездіяльності військової частини А2622, а обумовлена відсутністю належного постачання речового майна для забезпечення потреб військовослужбовців з боку довольчого органу. Зокрема, неодноразові заявки військової частини А2622 на поповнення запасів речового майна відповідно до встановлених норм довольчим органом не зодовольняються.

Судове засідання проводилось у порядку, передбаченому статтею 41 КАС України.

Розглянувши подані документів і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника центру оперативного та територіальної оборони-заступника начальника штабу територіального управління "Північ", військова частина А0197.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 09.12.2013 №395, був звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "б" частини 6 статті 26 (за станом здоров"я) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу.

Наказом командира військової частини А0197 від 27.12. 2013 року №300 з 27 грудня 2013 року позивач був виключений зі списків зазначеної військової частини (а.с. 9).

З матеріалів справи встановлено, що позивач під час проходження військової служби перебував на речовому забезпеченні у військовій частині А 2622.

З довідок військової частини А2622 від 27.12.2013 №72, №73 вбачається, що позивачу підлягає видачі речове майно, на загальну суму 6659,74 грн. (а.с.4,7).

Заявами від 28.11.2013 та 11.01.2014 позивач звертався до відповідача з проханням видати йому зі складу військової частини А2622 речове майно, відповідно до переліку, визначеного довідками від 27.12.2013 №72 та №73 (а.с. 6, 10).

Листом від 17.01.2014 вих.№69/77 відповідач повідомив позивача, що на складі військової частини А2622 відсутнє речове майно, відповідно до розмірів позивача (а.с.11).

Як встановлено судом, при звільненні позивача з військової служби відповідачем не було проведено остаточного розрахунку за речове майно та не видано позивачу речове майно в повному обсязі, яке він не отримав від держави в період проходження військової служби.

Вважаючи дії відповідача щодо невидачі речового майна неправомірними, позивач звернувся до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного

Законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 9 (до 1 січня 2007 року) та статтею 9-1 (після 1 січня 2007 року) Закону №2011-XII передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.

Частиною 1 статті 9-1 Закону №2011-XII передбачено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого (далі - Положення №1444)

Відповідно до пункту 27 Положення №1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Згідно пункту 2 Положення №1444 метою речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців в обмундируванні, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазнево-пральному обслуговуванні особового складу.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено в судовому засіданні, на день підписання наказу про звільнення позивача зі служби в грудні 2013 року позивач мав право на отримання речового майна, яке він не отримав від держави в період проходження військової служби. Це майно не було видане йому і при звільненні з військової служби.

Грошова компенсація за речове майно позивачу також не виплачувалась.

Отже, єдиним можливим способом захисту порушеного права позивача є витребування в натурі неотриманого ним речового майна.

Таким чином, з огляду на те, що позивач звільнений у запас з правом носіння військової форми одягу, а відповідачем не надано доказів щодо забезпечення позивача речовим майном, суд, з метою забезпечення гарантії дотримання і захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень згідно частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 повністю.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що несвоєчасна видача речового майна позивачу не є наслідком його бездіяльності, а обумовлена відсутністю належного постачання речового майна з боку довольчого органу, оскільки, представником військової частини А2622 не надано до суду жодних доказів на підтвердження звернення відповідача з заявками до довольчого органу, щодо поповнення запасів речового майна, відповідно до встановлених норм.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2622 щодо невидачі належного ОСОБА_1 речового майна.

Зобов'язати військову частину А2622 (ідентифікаційний код 08076304) видати ОСОБА_1 речове майно, відповідно до його розмірів, згідно переліку, вказаному в довідках про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас від 27.12.13 №72, №73.

Суддя В.В. Падій