Court ruling № 36825847, 15.01.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2014 р. м. Київ К/9991/88554/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Ланченко Л.В., Степашко О.І.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Бех А.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - ДПІ)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.09.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011

у справі № 0670/5357/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Легка хода" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.09.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011, позов задоволено; визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 № 0001522301, № 0001532301 та № 0001542301 у зв'язку з їх протиправністю.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, положенням пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 09.12.2009 по 31.12.2010, оформлену актом від 22.04.2011 № 1918/23-1/36859514/0110. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 13.05.2011 № 0001522301 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 610 631 грн. (у тому числі 488 665 грн. за основним платежем та 122 166 грн. за штрафними санкціями);

від 13.05.2011 № 0001532301, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 524 068 грн. (у тому числі 419 254 грн. за основним платежем та 104 814 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для висновку про заниження Товариством бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок ДПІ про те, що позивач незаконно відобразив у складі валових витрат вартість послуг з проведення рекламних заходів з просування товарів позивача в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейд Ф.К.А.У», товариством з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш енд Кері», товариством з обмеженою відповідальністю «Феско Дистриб'юшн», товариством з обмеженою відповідальністю «Хоса Плекс Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «Львівхолод», товариством з обмеженою відповідальністю «Ріал Гіпермаркет Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі Фуд», публічним акціонерним товариством «Універмаг «Дитячий світ», а також безпідставно включив до податкового кредиту ПДВ, пред'явлений названими постачальниками у ціні цих послуг. При цьому відповідач послався на відсутність як зв'язку спірних послуг з господарською діяльністю позивача, так і підтверджувальних документів поставки цих послуг (як-от - актів виконаних робіт із зазначенням деталізованого виду послуг, звітів щодо обсягу наданих послуг тощо).

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, окрім належного документального оформлення господарської операції, є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Як було встановлено судами, у перевіреному періоді Товариство реалізовувало панчішно-шкарпеткові вироби через торговельні об'єкти названих контрагентів. Умовою передачі товарів на продаж було укладення позивачем з цими ж контрагентами договорів про надання мерчандайзингових послуг, в рамках виконання яких передбачалося здійснення комплексу заходів з просування товарів Товариства, стимулювання їх подальшого збуту, більш вигідного розміщення цих товарів тощо.

Виконання вказаних послуг підтверджується наявними у справі актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), звітами про надання цих послуг, платіжними дорученнями про оплату цих послуг, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість. При цьому з цих документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах; зазначені послуги відповідають виробничій діяльності платника.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Судами було обґрунтовано відхилено і посилання податкової інспекції на недостатність відомостей про обсяг спірних операцій з поставки спірних послуг, позаяк останні не мають кількісного вимірювання.

Суди об'єктивно не взяли до уваги і доводи податкового органу про відсутність зв'язку цих послуг з господарською діяльністю Товариства. Адже спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельних мережах названих контрагентів шляхом популяризації продукції Товариства серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому вказані дії з просування товару мають економічний ефект самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.

Посилання податкового органу на те, що відповідні операції з просування товарів здійснюються покупцем (торговельною мережею) у відношенні товару, право власності на який перейшло до покупця, не спростовує їх економічну цінність саме для позивача. Адже хоча діяльність з просування товарів у торговельних мережах названих контрагентів передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника).

Слід також зазначити, що чинне податкове законодавство України не пов'язує можливість обліку витрат з метою оподаткування прибутку з наявністю або відсутністю права власності на товари, щодо яких здійснюються відповідні дії, що тягнуть такі витрати.

А відтак суди цілком обґрунтовано визнали незаконним виключення податковим органом з податкового обліку Товариства витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) на оплату послуг з просування його товарів зазначеними контрагентами.

Крім того, за наслідками проведення спірної перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2011 № 0001542301, згідно з яким позивача було зобов'язано сплатити 510 грн. штрафних санкцій за неподання податкових декларацій з ПДВ за травень, серпень, вересень 2010 року.

Надаючи правову оцінку цьому епізодові, суди встановили, що податкові декларації з ПДВ за названі періоди були подані Товариством в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку з дотриманням законодавчо встановлених вимог щодо порядку їх подання та заповнення; однак зазначені декларації безпідставно не були визнані контролюючим органом податковою звітністю.

Наведений висновок судів податковим органом не спростовано. Так, ДПІ не подано належних доказів на підтвердження факту наявності у спірних деклараціях таких дефектів, які є підставою для їх невизнання податковою звітністю.

За таких обставин суди цілком правомірно задовольнили позовні вимоги Товариства, скасувавши оспорювані акти індивідуальної дії.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію ДПІ по справі, ці доводи отримали належну правову оцінку під час вирішення даного спору по суті.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011 у справі № 0670/5357/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.В. Ланченко О.І. Степашко