Decision № 3677537, 07.04.2009, Commercial Court of Lviv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.09 Справа№ 31/148

Господарський суд Львівської області, розглянувши матеріали справи

за позовом:

Військової частини А2166, в/м Липники Пустомитівського району Львівської області

до відповідача:

Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Центру телекомунікаційних послуг Львівської філії ВАТ «Укртелеком», м. Львів

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційної частини м. Львова, м. Львів

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерства оборони України, м. Київ

про:

визнання недійсним договору від 01.10.2002 р. № 126

Суддя: Артимович В.М.

Артимович В.М.

При секретарі: Митник М.Б.

Митник М.Б.

Представники

від позивача:

Дудіна О.Б. –представник;

від відповідача:

не з”явився;

від третьої особи-1:

не з”явився;

від третьої особи-2:

Дудіна О.Б. –представник.

Представнику позивача і третьої особи-2 роз’яснено права і обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи. У відповідності до ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, про що сторони подали відповідне клопотання.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Військової частини А2166, в/м Липники Пустомитівського району Львівської області, надалі –позивач, до Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Центру телекомунікаційних послуг Львівської філії ВАТ «Укртелеком», м. Львів, надалі –відповідач, про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 126, укладеного 01.10.2002р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.05.2008 р. про порушення провадження у справі розгляд справи призначено на 24.06.2008 р. та залучено до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційну частину м. Львова, надалі –третя особа-1.

Сторони подавали клопотання про продовження строку вирішення спору в порядку ст. 69 ГПК України.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

У відзиві на позовну заяву від 09.07.2008 р. № 11802 відповідач вважає позов безпідставним та не визнає його, оскільки, як стверджує відповідач, позивач попередив його про закінчення терміну дії договору, а тому провадження у даній справі слід припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В письмовому поясненні від 11.09.2008 р. № 1571/1 позивач вказав на тому, що військовим частинам майно належить на праві оперативного управління, а органом управління майном є Міністерство оборони України. Порядок же надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними майна в оренду встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000р. № 778, відповідно до якої для передачі нерухомого майна в оренду необхідно дозвіл Міністерства оборони, який в даному випадку відсутній.

Відповідач 25.12.2008 р. подав через канцелярію суду клопотання про залишення позовної заяви позивача без розгляду, оскільки, на його думку, у справі відсутні докази які б підтверджували, що позивач на момент звернення з позовом до суду та на час розгляду спору в суді, має свідоцтво про реєстрацію його як суб’єкта господарської діяльності.

Ухвалою суду від 17.02.2009 р. до участі у даній справі залучено Міністерство оборони України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

В судове засідання 07.04.2009 р. з’явився лише представник позивача та Міністерства оборони України, надалі - третя особа-2, який позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях. Представники відповідача та третьої особи-1 в судове засідання не з’явилися, вимог ухвал суду не виконали, причин неявки не повідомили.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно вимог ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 07.04.2009 р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 13.04.2009 р.

Розглянувши подані документи і матеріали, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне:

01.10.2002 р. між військовою частиною № А-3755, правонаступником якої є позивач, та відповідачем в особі центру технічної експлуатації місцевого телефонного зв’язку Львівської дирекції було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 126, згідно якого військова частина № А-3755 передала, а відповідач прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - приміщення площею 24,31 кв.м., розміщене на території в/ч А-3755 у будинку № 54 за адресою: с. Липники Пустомитівського району Львівської області, надалі - договір.

Відповідно до умов договору позивач зобов’язувався передати відповідачу в оренду майно з моменту підписання акту передачі-прийому майна, а відповідач зобов’язувався своєчасно (щомісячно) та в повному обсязі сплачувати орендну плату, як визначено в п. 5.1 договору. На виконання умов договору його сторонами було укладено акт приймання-передачі орендованого майна (нежитлових приміщень) від 01.10.2002 р., акт узгодження переліку типу і складу обладнання, що встановлене орендарем в орендованих приміщеннях та розрахунок плати за перший місяць оренди.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Аналіз умов спірного договору дає підстави вважати, що за спірним договором військовою частиною передано у користування відповідачу приміщення, що знаходиться на території військової частини, за плату. Даний договір є договором оренди і його положення мають відповідати законодавству, яке регулює правовідносини у сфері оренди.

Згідно ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», ст. 77 Земельного кодексу України, землі надані для розміщення і постійної діяльності військових частин мають статус земель оборони та відносяться до земель державної власності, а будівлі та споруди, що на цих землях розміщуються, мають статус військовою майна, а відповідно до ст. 14 Закону України „Про Збройні Сили України" та ст.ст. 1, 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України", де також зазначено, що майно, закріплене за військовими частинами (закладами, установами та організаціями) є державною власністю.

Відповідно до ст. 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” військові частини, у тому числі - державні підприємства, можуть передавати закріплене за ними рухоме і нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі. Порядок надання дозволу на передачу такого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням.

Аналіз оспорюваного договору та матеріалів справи свідчить, що передача в оренду приміщення була здійснена без дотримання відповідної процедури оформлення оренди, а також вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», де зазначено про обов'язковість укладення договорів оренди із визначенням у них істотних умов оренди; отримання дозволу Фонду державного майна України чи його регіональних відділень на право оренди; проведення конкурсу; здійснення експертної оцінки майна, що орендується та проведення відповідних розрахунків орендної плати.

Окрім того, передача в оренду приміщення на території військової частини була проведена без відповідного дозволу Міністерства оборони України, як органу управління майном у Збройних Силах України, що є порушенням діючих на той час норм, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 р. № 778 «Про затвердження Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду»та наказу Міністерства оборони України № 113 від 25.04.2003 р. «Про затвердженні Інструкції про порядок виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 р. № 778».

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Слід зазначити, що військова частина А2166 не зареєстрована як суб’єкт господарської діяльності у Збройних Силах України, і відповідно не має жодних прав на укладення будь-яких договорів, у тому числі договорів оренди, що, однак, не позбавляє її права звертатись із позовами до судів, в тому числі до господарського суду.

Як визначено ст. 1 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ж ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. При цьому виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищевикладеного, суд прийшов до висновку про недійсність договору оренди № 126 від 01.10.2002 р., як такого, що укладений його сторонами з порушенням норм Законів України „Про Збройні Сили України”, „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, „Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, „Про оренду державною та комунального майна”.

Зважаючи на те, що виконання робіт (надання послуг) вже відбулось, та виходячи з норми ст. 207 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про припинення зобов’язань зі спірного договору оренди на майбутнє з дня набрання рішенням суду в даній справі законної сили.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 126 є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати слід стягнути із відповідача у даній справі.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 4-3, 4-5, 4-6, 4-7, 12, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 126 від 01.10.2002 р., укладений між військовою частиною А-3755 та Відкритим акціонерним товариством „Укртелеком” в особі центру технічної експлуатації місцевого телефонного зв’язку Львівської дирекції.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Центру телекомунікаційних послуг Львівської філії (79000, м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 70; код ЄДРПОУ 01186030) на користь Військової частини А2166 (80134, в/м Липники Пустомитівського району Львівської області; код ЄДРПОУ 08137796) 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Суддя Артимович В.М.