Court ruling № 36534482, 13.11.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К-31375/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року

у справі № 2а-2934/09/2670

за позовом Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ» (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 27 липня 2004 року № 931/23-1 та № 932/23-1.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 27 липня 2004 року № 931/23-1. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 27 липня 2004 року № 932/23-1.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва провела позапланову документальну перевірку Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ» з питань взаємовідносин з ТОВ «Новем» за 2003 рік, за результатами якої був складений акт № 451/23-1/32303212 від 27 липня 2004 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за 2 квартал 2003 року на загальну суму 13608,00 грн.; підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за червень 2003 року на 6000,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість наданих йому ТОВ «Новем» робіт (послуг) по виконанню комплексу видавничо-поліграфічних та програмно-технічних послуг згідно угод № 41/06-03 від 28 травня 2003 року, № 41.1/06-03 від 27 травня 2003 року, № 44/07-03 від 26 травня 2003 року, № 46/07-03 від 26 травня 2003 року, а податок на додану вартість, сплачений у складі вартості таких послуг, до складу податкового кредиту червня 2006 року, з огляду на те, що рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 16 червня 2004 року було визнано недійсними установчі документи та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Новем».

27 липня 2004 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 931/23-1, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила Державному інформаційно-аналітичному центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 20412,00 грн., у тому числі: 13608,00 грн. - за основним платежем, 6804,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

27 липня 2004 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 932/23-1, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила Державному інформаційно-аналітичному центру моніторингу зовнішніх товарних ринків «Держзовнішінформ» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 9000,00 грн., у тому числі: 6000,00 грн. - за основним платежем, 3000,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача підтверджені належними первинними бухгалтерськими та платіжними документами, зокрема, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами прийому-передачі робіт, з урахуванням того, що на момент укладення та виконання оспорюваних договорів ТОВ «Новем» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, а також зважаючи на те, що визнання недійсним статуту та свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи. Також суди відзначили, що рішення Соломянського районного суду міста Києва від 16 червня 2004 року було скасоване ухвалою Апеляційного сіді міста Києва від 17 листопада 2004 року із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, за наслідками якого рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 17 лютого 2005 року також було визнано недійсними установчі документи та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Новем».

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Абзацом 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Положеннями абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів, а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що факт надання позивачу ТОВ «Новем» робіт (послуг) по виконанню комплексу видавничо-поліграфічних та програмно-технічних послуг згідно угод № 41/06-03 від 28 травня 2003 року, № 41.1/06-03 від 27 травня 2003 року, № 44/07-03 від 26 травня 2003 року, № 46/07-03 від 26 травня 2003 року підтверджується належними первинними бухгалтерськими та платіжними документами, зокрема, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами прийому-передачі робіт (т.1 арк. справи 40-49). При цьому, судами було встановлено, що вказані обставини органом державної податкової служби не заперечувались, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість слугувало рішення Соломянського районного суду міста Києва від 16 червня 2004 року, яким було визнано недійсними установчі документи та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Новем».

Колегія суддів також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність вказаних доводів органу державної податкової служби, з огляду на те, що визнання недійсним статуту та свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи, з урахуванням того, що вказане рішення Соломянського районного суду міста Києва від 16 червня 2004 року було скасоване ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2004 року із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, за наслідками якого рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 17 лютого 2005 року також було визнано недійсними установчі документи та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Новем».

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що на момент укладення та виконання оспорюваних договорів ТОВ «Новем» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна