Decision № 36500367, 07.10.2013, Zaliznychnyi District Court of Simferopol

Справа № 122/16933/13-ц

Провадження по справі 2/122/1664/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2013 року м. Сімферополь

Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Домнікової М.В.,

при секретарі Новікові В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримхліб" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Кримхліб» звернулося до суду із зазначеним позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу, мотивуючи вимоги тим, що 26.03.2012 р. водій ПАТ «Кримхліб» ОСОБА_1 порушив ПДРУ та допустив зіткнення з автомобілем ОСОБА_2 На виконання рішення суду останньому позивачем було виплачено у відшкодування шкоди у сумі 2117,30 грн. У зв'язку з тим, що з ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність просять стягнути з нього вказану суму та судові витрати.

Представник позивача у судове засідання з'явився просив задовольнити позов з наведених в позовній заяві підстав.

Відповідач у судовому засіданні позов визнав. Надав суду відповідні пояснення.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи, чи інтереси інших осіб, в звязку з чим суд приймає визнання позову відповідачем.

Відповідно до частини 4 статті 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що постановою Центрального районного суду м. Сімферополя від 24.04.2012 року у справі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні ДТП за статтею 124 КУпАП, яке сталося 26.03.2012 року. Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Кримхліб", третя особа - ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго України" про стягнення матеріальної та моральної шкоди, з ПАТ "Кримхліб" на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди стягнуто 510 грн., моральної шкоди 1500 грн., судового збору 107,30 грн.

Наведеними судовими рішеннями встановлено, що шкоду завдано відповідачем внаслідок ДТП, яка сталася 26.03.2012 року з вини водія ОСОБА_1, який знаходився у трудових відносинах із ПАТ «Кримхліб» та на час пригоди виконував свої службові обов'язки.

Згідно з платіжним дорученням №496 від 14.01.2013 року, ПАТ "Кримхліб" перерахувало на користь ОСОБА_2 2117,30 грн. на виконання вищезазначеного рішення суду.

З наданих позивачем документів вбачається, що 30.08.1999 року з метою збереження матеріальних цінностей, належних Сімферопольському хлібокомбінату ПАТ «Кримхліб», з водієм ОСОБА_1, що виконує роботу з експедування матеріальних цінностей, укладено договір про повну матеріальну відповідальність, що відповідає типовому договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Разом з тим гарантії матеріальної відповідальності працівників визначені главою 9 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією, відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 3 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками» за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею у порядку регресу, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

За змістом частини 3 статті 134 КЗпП України, на яку послався позивач у позові, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

За порушення ПДРУ та завдання шкоди ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягався, тому підстави для застосування вказаної норми відсутні.

Не являється підставою для задоволення позову і наявність договору про повну матеріальну відповідальність, бо завдання шкоди у даному випадку не пов'язано з отриманням, зберіганням та передачею матеріальних цінностей, що передавалися працівникові. Інші підстави, як умова повної матеріальної відповідальності договором не передбачені.

За таких обставин ОСОБА_1 має нести матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку відповідно до статті 132 КЗпП України.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України.

Статтею 27 цього Кодексу передбачено обов'язок учасників процесу подати усі наявні у них докази до початку розгляду справи по суті.

Представник позивача надав до суду довідку, відповідно до якої середня заробітна плата відповідача складає 2359,72 грн., що перевищує розмір позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору відповідно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 229,40 грн.

На підставі статей 132, 134 Кодексу Законів про працю України, статті 1191 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10-11, 60, частиною 4 статті 174, 212-215, 292, 294, 296 Цивільного процесуального кодексу України суд,

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Кримхліб" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і.п.н. НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства "Кримхліб", ЄДРПОУ 00381580, у відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу у сумі 2117 (дві тисячі сто сімнадцять) грн. 40 копійок і суму судового збору у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок, а всього стягнути 2346 (дві тисячі триста сорок шість) гривень 70 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Домнікова М.В.