Court ruling № 36469889, 26.11.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2013 року м. Київ К-29092/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.11.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2010 у справі № 2а-6506/09/5/0170

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі"

до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Підприємство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення від 05.12.2008 № 0001901502/3, яким позивачу державним податковим органом визначено штрафні санкцій у розмірі 50 % за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) у розмірі 180 798,04 грн., що становило 90 399,02 грн.

На думку позивача, визначені державним податковим органом фінансові санкції згідно оспорюваного рішення є безпідставними, оскільки самостійно визначені Підприємством поточні податкові зобов'язання, на несвоєчасність сплати яких наполягає Держана податкова інспекція, були сплачені своєчасно, проте, податковим органом спрямовані у рахунок сплати податкового боргу, що виник раніше, що не відповідає вимогам Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки положення зазначеного Закону не надають податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення. А отже дії відповідача щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача є цілком правомірними та відповідають нормам Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що працівниками Державної податкової служби проведено невиїзну документальну перевірку Підприємства щодо своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з ПДВ, за наслідками якої складено акт від 23.07.2008 № 1231/15-2/19195199.

У ході зазначеної перевірки працівниками контролюючого органу встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ) несвоєчасно сплачено самостійно узгоджені суми податкового зобов'язання з ПДВ, зокрема, в сумі 56 763,00 грн., задекларовану у декларації за жовтень від 21.11.2005 № 44038 з граничним терміном сплати до 30.11.2005, та у сумі 124 035,00 грн., задекларовану у декларації за листопад від 19.12.2005 № 45996 з граничним терміном сплати до 30.12.2005.

На підставі вказаного акта перевірки, за результатами адміністративного оскарження та відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, яким передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі від 10 % до 50 % погашеної суми податкового боргу залежно від строків затримки такої сплати, контролюючим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення про застосування до позивача фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивачем зобов'язання з ПДВ по декларації за жовтень 2005 року у сумі 56 763,00 грн. сплачено своєчасно, тобто до спливу граничного терміну сплати (30.11.2005), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 17.10.2005 № 1198, від 28.10.2005 № 1247, від 31.10.2005 № 1251, від 31.10.05 № 1251, від 08.11.2005 № 5, від 19.10.2005 № 1218 (а.с.11-13) із зазначенням призначення платежу "відрахування ПДВ за жовтень 2005 р.".

Судами також встановлено, що відповідачем, всупереч зазначених у платіжних дорученнях призначень платежів, сплачені суми було зараховано у рахунок погашення податкового боргу позивача, який виник раніше, що на думку Державної податкової інспекції відповідає вимогам п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ.

Так, згідно п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, а пп.7.1.1 п.7.7 ст.7 Закону №2181-ІІІ визначено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п.6 ст.7 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за N 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.

При цьому згідно з п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу, відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику, шляхом зазначення такого призначення у платіжному документі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

В той же час, ні вказаний Закон, ні інші норми податкового законодавства не встановлюють можливість органу державної податкової служби змінювати зазначені платником податку в платіжних документах призначення платежів.

Щодо несвоєчасної сплати податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 124 035,00 грн. по декларації за листопад 2005 року, то судами попередніх інстанцій встановлено, що вказане зобов'язання Підприємством не сплачувалось взагалі. Кошти, які були сплачені позивачем згідно платіжного доручення від 27.06.2008 № 524 (а.с.64) в сумі 216 800,00 грн., податковою інспекцією всупереч зазначеного призначення платежу "сплата ПДВ за квітень 2008, травень 2008" також безпідставно було зараховано у рахунок погашення податкового боргу позивача з ПДВ за листопад 2005 року.

Як вже було зазначено, пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі від 10 до 50 % погашеної суми податкового боргу залежно від строків затримки такої сплати.

Специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується органом державної податкової служби на погашену суму податкового боргу.

Таким чином враховуючи вказану вище специфіку застосованої фінансової санкції, враховуючи факт своєчасної сплати позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за жовтень 2005 року та відсутності сплати податкового зобов'язання за листопад 2005 року, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.12.2008 № 0001901502/3.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.11.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2010 у справі № 2а-6506/09/5/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко