№ 36205653, 17.12.2013, Donetsk Administrative Court of Appeal

Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Т.О.

Суддя-доповідач - Чебанов О.О.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року справа №805/4983/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Чебанова О.О., Старосуда М.І., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 р. у справі № 805/4983/13-а за позовом Колективного підприємства «Індодяг» до Реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Колективне підприємство «Індодяг» звернулось до суду з позовом до Реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Донецького обласного постійно діючого третейського суду при асоціації «Правозахист підприємства та громадян України» від 23.03.2009 року по справі № 14-1/2009 за ним визнано право власності на нерухоме майно, розташове за адресою: АДРЕСА_1, а саме склад, відображений на план-схемі літерою Б1, що складає 1/5 ідеальну долю, загальною площею 94,6 кв.м. та 27/100 частин нежитлової будівлі, яка відображена на план-схемі літерою А1, загальною площею 177,4 кв.м. Зазначає, що рішення третейського суду є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, тому відповідач зобов'язаний зареєструвати за Колективним підприємством «Індодяг» це право.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 р. у справі № 805/4983/13-а позовні вимоги задоволено.

Зобов'язано реєстраційну службу Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області зареєструвати за Колективним підприємством «Індодяг» парво власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а саме склад, відображений на план-схемі літерою Б1, що складає 1/5 ідеальну долю, загальною площею 94,6 кв.м. та 27/100 частин нежитлової будівлі, яка відображена на план-схемі літерою А1, загальною площею 177,4 кв.м.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Також зазначила, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 квітня 2013 року, яке набрало законної сили 17.06.2013 року, задоволено її позов до КП «Індодяг» про виділ нерухомого майна в натурі та виділено ОСОБА_2 в настурі 27/100 частини виробничої будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.10.2002 року.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач - КП «Індодяг» зареєстроване у якості юридичної особи 17.03.1993 року виконавчим комітетом Красноармійської міської ради Донецької області.

01.06.1994 року між Комітетом з управління комунальною власністю Красноармійської міської Ради народних депутатів та позивачем укладений договір купівлі-продажу державного майна Колективного підприємства «Індодяг», посвідчений 01.06.1994 року старшим державним нотаріусом Першої красноармійської державної нотаріальної контори Донецької області Кудиним В.І. та зареєстрований в реєстрі

За умовами вказаного договору Підприємство придбало державне майно цілісного майнового комплексу - фабрики індпошиву та ремонту одягу, що знаходиться за адресою, АДРЕСА_1, майно підприємства включало будівлі, обладнання, пристрої та інше майно відповідно до акта інвентаризації (а.с. 27-31).

21.03.2000 року між позивачем та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач передав у власність ОСОБА_4 складське приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 875 (а.с. 33-34).

01.10.2002 року між Колективним підприємством «Індодяг» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 27/100 частини нежитлової будівлі, за умовами якого ідприємство передало у власність ОСОБА_2 27/100 частини нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 4840 (а.с. 32).

В подальшому позивач звернувся до Донецького обласного постійно діючого третейського суду при асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» (далі - Третейський суд) з позовною заявою до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та про визнання права власності на нерухоме майно.

Спір вирішувався третейським судом у зв'язку з тим, що згідно з рішенням зборів власників № 17 від 18.07.1998 року всі суперечки, пов'язані з підприємством, мали розглядатися третейськими судами України.

У якості підстави визнання недійсними згаданих вище договорів купівлі-продажу, Підприємство посилалося на те, що на момент підписання договорів ОСОБА_8 за відсутності укладеного з нею, як керівником підприємства, контракту та за відсутності рішення всіх учасників підприємства про укладання відповідних договорів, не мала повноважень на їх підписання.

Рішенням Третейського суду від 23.03.2009 року по справі № 14-1/2009 договори купівлі-продажу визнані недійсними з моменту їх вчинення, за Підприємством визнано право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а саме склад, відображений на план-схемі літерою Б1, що складає 1/5 ідеальну долю, загальною площею 94,6 кв.м. та 27/100 частин нежитлової будівлі, яка відображена на план-схемі літерою А1, загальною площею 177,4 кв.м. (а.с. 4-8).

Рішення набуло чинності з моменту його оголошення, а саме з 23.03.2009 року. Докази оскарження або скасування цього рішення суду не надані.

Відповідно до ст.ст. 2-3 Закону України «Про третейські суди» від 11.05.2004 року № 1701-VI (далі - Закон № 1701) третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав, що передбачено ст.5 Закону № 1701.

Рішення Третейського суду про визнання права власності за підприємством прийнято 23.03.2009 року, тобто до набрання чинності доповненням до ч.1 ст.6 Закону № 1701, тобто на час його прийняття спори щодо нерухомого майна не були виключені з підвідомчості третейських судів.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1076 не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності цим Законом і не виконані на день набрання чинності цим Законом, у справах, які відповідно до цього Закону не підвідомчі третейським судам. Наведена норма свідчить, що законодавцем встановлено обмеження на примусове виконання рішень третейський судів, зазначений у вказаній нормі, що не виключає їх добровільного виконання.

Згідно з приписами ст. 51 Закону № 1701 (в редакції, чинній на час прийняття Третейським судом рішення про визнання за Позивачем права власності), рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.

За таких обставин суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Колективне підприємство «Індодяг» передчасно звернулось з цим позовом до суду, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували звернення підприємства до державного реєстратора щодо реєстрації права власності на нерухоме майно та відсутнє рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Крім того, згідно статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952, державний реєстратор прав на нерухоме майно приймає рішення про: державну реєстрацію прав та їх обтяжень; про відмову в державній реєстрації; про її зупинення; внесення змін до Державного реєстру права. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Положення цієї статті передбачають гарантії самостійності прийняття рішень державним реєстратором, і таким чином запроваджують основи для персональної відповідальності державного реєстратора за прийняття рішення.

Порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень (державних реєстраторів реєстраційних служб) встановлений Законом № 1952.

Згідно частини 2 статті 30 цього Закону, дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового екстра, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.

В пункті 8 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20 травня 2013 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" зазначено, що: "Відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-ІУ), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються (делегуються) функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону, дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації".

Отже, саме державний реєстратор є суб'єктом повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України.

З огляду на аналіз норм наведеного Закону № 1952, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог, заявлених позивачем безпосередньо до реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, оскільки позивачем фактично оскаржуються рішення державного реєстратора про відмову в державній реєстрації права власності на вищевказане нерухоме майно (який, відповідно до закону, несе персональну відповідальність) і при скасуванні рішень державного реєстратора, зобов'язати вчинити певні реєстраційні дії можна тільки реєстратора, а не орган - реєстраційну службу.

Таким чином, позовні вимоги Колективного підприємства «Індодяг» до Реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 р. у справі № 805/4983/13-а - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 р. у справі № 805/4983/13-а - скасувати,

У задоволенні позову Колективного підприємства «Індодяг» до Реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання рішення законної сили.

Головуючий О.О. Чебанов

Судді М.І. Старосуд

А.В. Гайдар