Decision № 36094016, 16.12.2013, Commercial Court of Lviv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2013 р. Справа № 914/3946/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. при секретарі судових засідань Бобаку Т.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства (надалі - ВАТ) «Нафтопереробний комплекс - Галичина», м. Дрогобич,

до відповідача 1 Дочірнього виробничо-комерційного підприємства «Торговий дім-Галичина», м. Дрогобич,

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс ЛТД», м. Київ,

про стягнення 10307265,97 грн.

За участю представників:

від позивача - не з»явився,

від відповідача 1 - не з»явився,

від відповідача 2 - не з»явився.

Суть спору: ВАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина», м. Дрогобич, звернулось до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Дочірнього виробничо-комерційного підприємства «Торговий дім-Галичина», м. Дрогобич, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс ЛТД», м. Київ, солідарно 10307265,97 грн. за зберігання бензину А-80. Позовні вимоги мотивовано нормами Угоди № 9/5279 від 30.03.2000 р., а також нормами ст.ст. 543, 946 ЦК України.

Відповідач 1 у відзиві проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач із заявами про грошові вимоги до банкрута (відповідача 2) в установленому законом порядку не звертався та серед кредиторів банкрута не значиться.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 28.11.2013 р. проти позову заперечив, посилаючись на те, що договору зберігання між сторонами у справі укладено не було. Угода, на яку посилається позивач стосується переробки нафти, а не зберігання бензину.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у наявних в матеріалах справи ухвалах суду.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню з огляду на закінчення строку розгляду справи, неявку позивача втретє у судове засідання та наявність у нього можливості надіслати поштою на адресу суду докази на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог.

Спір у справі розглядається відповідно до вимог ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 599, 629 Цивільного кодексу України суб"єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов"язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов"язання не допускається. Договір є обов"язковим до виконання сторонами. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач у позовній заяві як на підставу своїх вимог посилається на рішення господарського суду Львівської області від 27.05.02 р. у справі № 4/1155-40/122, згідно з яким позивача зобов»язано передати відповідачу 2 через відповідача 1 бензин А-80 у кількості 1758,319 тонн. Наявність такого рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про те, що згадана кількість бензину не отримана відповідачем 2 з вини позивача та внаслідок його неправомірних дій чи бездіяльності.

Позивач як на підставу своїх позовних вимог посилається також на Угоду № 9/5279 від 30 березня 2000 р. Однак, предметом цієї угоди згідно з п. 1 є постачання відповідачем 2 (замовник) та прийняття ВАТ «НПК-Галичина» на переробку та переробка ним нафти, Відповідач 1 (оператор) за цим договором зобов»язувався виконувати усі зобов»язання по відвантаженню нафтопродуктів згідно умов, вказаних у відповідних додатках та пунктах Угоди. Пунктом 2 Угоди встановлено, що замовник зобов»язується надати рознарядку на відвантаження нафтопродуктів за 15 днів до початку місяця або за 45 днів до початку кварталу. Відвантаження належних Замовнику нафтопродуктів Оператор проводить залізничним транспортом. У випадку, коли залишки нафтопродуктів становлять менше транзитної норми, Замовник має право реалізувати їх самовивозом. У випадку не надання рознарядки на відвантаження нафтопродуктів, вказана їх кількість знаходиться на відповідальному зберіганні. Оплату за зберігання нафтопродуктів проводить Замовник згідно виставлених Оператором рахунків.

З наведеного вбачається, що на зберіганні можуть перебувати лише залишки нафтопродуктів, які становлять менше транзитної норми. У матеріалах справи відсутні та позивачем суду не подані докази передачі позивачу на зберігання та зберігання ним бензину А-80 в кількості 1758,319 тонн з 01.05.2000 р. по 15.10.2013 р., а також докази передання йому та прийняття ним на переробку нафти. Згідно з п. 2 Угоди такими доказами є «прийомо-здаточні акти». Ці акти є підставою для проведення розрахунків згідно з договором. Крім цього, у матеріалах справи відсутні та позивачем суду не подані докази переробки, наданої йому за договором, нафти та докази отримання внаслідок такої переробки 1758,319 тонн бензину А-80, а також докази того, що вказана кількість бензину становить менше транзитної норми. У матеріалах справи також відсутні передбачені договором рахунки Оператора, згідно з якими відповідно до умов Угоди, відповідач 2 проводить оплату, як і відсутні докази виставлення цих рахунків відповідачем 1 відповідачу 2. У матеріалах справи також відсутні докази того, що саме позивач, а не відповідач 1 повинен проводити зберігання нафтопродуктів.

Вирішуючи спір у справі, суд також виходить з того, що згідно з ст.ст. 41, 417 ЦК Української РСР, який діяв на момент укладення спірного договору, за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. В договорі схову між соціалістичними організаціями може бути також передбачений обов'язок охоронця прийняти на схов майно, яке буде передано йому другою стороною. Договір схову вважається безоплатним, якщо інше не встановлено законом або договором. Розмір винагороди охоронцю по оплатному договору схову (стаття 413 ЦК Української РСР) визначається затвердженими в установленому порядку таксами, ставками, тарифами, а при відсутності таких - за згодою сторін. В разі безоплатного схову той, хто здав майно на схов, зобов'язаний відшкодувати охоронцеві витрати, необхідні для збереження майна. Умовами договору сторонами не погоджено такси, ставки, тарифи за зберігання бензину А-80. Докази затвердження у встановленому порядку такс, ставок, тарифів щодо винагороди за зберігання нафтопродуктів, у випадках, встановлених договором у матеріалах справи відсутні та позивачем суду також не подані. За наведених обставин, у суду відсутні підстави для висновку про укладення сторонами у справі оплатного договору схову, оскільки відсутні докази досягнення сторонами договору згоди з істотної умови оплатного договору схову, а саме щодо розміру винагороди охоронцю по оплатному договору.

Крім цього, відповідача 1 постановою господарського суду Львівської області від 13.07.2010 р. у справі № 8/30 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Оголошення про вказане опубліковано в газеті «Голос України» № 160 (4910) від 31 серпня 2010 р. Позивач у встановленому законом порядку ні до Господарського суду Львівської області, ні до ліквідатора відповідача 1 із заявами про грошові вимоги до банкрута не звернувся. Відповідно до вимог п.п. 54, 55 постанови пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 15 Про судову практику в справах про банкрутство суди мають у встановленому ГПК України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини другої статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За наведених вище обставин, у суду відсутні підстави для обґрунтованого висновку про порушення відповідачами прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а відтак, відсутні й підстави для задоволення позову.

На підставі ст. 49 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом ХІІ ГПК України.

Суддя Бортник О.Ю.