Court ruling № 35394022, 19.11.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/67944/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року

у справі № 2а/1570/1050/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» (позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000021520 від 10 січня 2012 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі ДПС задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року та залишення в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні в повному обсязі, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Промтоварний ринок» щодо повноти формування та відображення податку на додану вартість по правовим відносинам з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт-Строй» за період з 01 березня 2011 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 484/15-2/20942626/99 від 23 грудня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000021520 від 10 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 169 960,97 грн. (169 959,97 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Еліт-Строй», з підстав відсутності реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договору підряду № 22/11 від 22 листопада 2010 року, укладеного між ТОВ «Промтоварний ринок» та вказаним суб'єктом господарювання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у постачальника позивача основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень, в достатній кількості трудових ресурсів (чотирнадцять осіб), необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також неперебування ТОВ «Еліт-Строй» за юридичною адресою.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову та відмовляючи в його задоволенні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що контрагент позивача фізично не зміг би здійснювати обумовлений договором № 22/11 від 22 листопада 2010 року обсяг робіт, зважаючи на встановлений податковим органом факт відсутності будь-якої інформації про наявність у ТОВ «Еліт-Строй» складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, офісного приміщення, а також устаткування, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним, виходячи з таких підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні придбаних підрядних робіт сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, як встановлено судом першої інстанції, реальність здійснення спірних господарських операцій підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи графіком проведення робіт на об'єкті 21 склад-магазин ТОВ «Промтоварний ринок» 7 км., зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва, підсумковою відомістю ресурсів, актом приймання виконаних будівельних робіт за березень 2011 року форми № КБ-2в, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт форми № КБ-3, платіжними дорученнями, актом про відсутність претензій до виконаних робіт, сертифікатом відповідності Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області № 15002195 від 24 березня 2011 року.

Крім того, Одеським окружним адміністративним судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Еліт-Строй» має ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції Міністерства регіонального розвитку та будівництва України на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, зокрема, із зведення несучих і огороджуючих конструкцій будівель і споруд, а також дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на виконання для ТОВ «Промтоварний ринок» робіт з будівництва складів по вул. Базова, 20 у смт Авангард Овідіопольського району Одеської області, строком дії до 01 серпня 2011 року.

До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Еліт-Строй» будівельно-монтажних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей, а відтак такі доводи податкового органу не можуть бути єдиним безперечним свідченням, за умови наявності в матеріалах справи, як у розглядуваній ситуації, належних доказів на підтвердження реальності відповідних господарських операцій, порушення платником податків вимог ПК України в частині неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» задовольнити.

Скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.